ОПРЕДЕЛЕНИЕ ВССУ. Судебная палата по гражданским делам

Державний герб України

У Х В А Л А

  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року                                                                                                  м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

 кримінальних справ у складі:

 головуючого Макарчука М.А.

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Матвєєвої О.А., Нагорняка В.А.,

 розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Костянтинівська селищна рада Арбузинського району Миколаївської області, Арбузинська державна нотаріальна контора, Арбузинське районне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації», про встановлення факту володіння жилим будинком на праві приватної власності, визнання жилого будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, скасування державної реєстрації права власності на жилий будинок та визнання права власності на 5/12 частини жилого будинку в порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що з 1935 року він проживав зі своїми батьками у смт. Костянтинівці Арбузинського району Миколаївської області. У 1960 році йому було виділено біля будинку батьків присадибну ділянку, на якій він згодом побудував будинок.

У 1976 році, після смерті батька, ОСОБА_1 з матір’ю — ОСОБА_3 фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, до нотаріальної контори для прийняття спадщини не звертались. Наступного року позивач отримав свідоцтво про право власності на збудований ним житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, а його мати отримала свідоцтво на будинок за адресою: АДРЕСА_1, де він  раніше проживав з батьками.

26 вересня 1995 року мати заповіла належний їй будинок своєму правнуку ОСОБА_2

У 1998 році ОСОБА_3 померла.

Посилаючись на те, що при складанні заповіту мати не мала права розпоряджатися всім будинком, оскільки у позивача була його частка, яку він успадкував після смерті батька, а також наявність у останнього права на обов’язкову частку у спадщині матері, просив: визнати вищезазначений заповіт недійсним у частині неврахування у заповіті його інтересів, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане відповідачу; скасувати державну реєстрацію житлового будинку за відповідачем та визнати за ним право власності на 1/6 частки спірного будинку в порядку спадкування за законом після смерті матері, а також встановити факт володіння його батьком на праві власності вищезазначеним будинком; визнати будинок спільною сумісною власністю його батьків та визнати за ним право власності на ј частини цього житлового будинку у порядку спадкування за законом після смерті батька.

Крім того, позивач просив поновити йому строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки дізнався про порушення своїх спадкових прав у 2011 році у зв’язку з наявністю між ним та відповідачем спору щодо користування земельною ділянкою.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 21 грудня 2012 року його позов задоволено у повному обсязі.

Визнано ОСОБА_1 причини пропущення строку позовної давності поважними та поновлено строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Встановлено факт володіння ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, жилим будинком АДРЕСА_3, який на даний час має адресу — будинок АДРЕСА_1, на праві приватної власності.

Визнано жилий будинок АДРЕСА_1 — спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в якій частка кожного з подружжя станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 була рівною, тобто Ѕ частини — належала ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, Ѕ частини належала ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано заповіт від 26 вересня 1995 року, складений ОСОБА_3, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Костянтинівської селищної ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області, зареєстрований у реєстрі за № 119 — частково недійсним, в частині неврахування у заповіті інтересів непрацездатного сина заповідача ОСОБА_1, який за законом має право на обов’язкову частку у спадковому майні, яка складає 1/6 частки жилого будинку, та в частині заповідання ј частини жилого будинку, яка на момент складання заповіту не належала заповідачу, а всього — в частині розпорядження заповідачем ОСОБА_3 — 5/12 частками жилого будинку АДРЕСА_1. Визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії                                  АВО № 315120, видане на ім’я ОСОБА_2 12 січня 2001 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 24.

Скасовано державну реєстрацію права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, реєстраційний № 517 у реєстровій книзі № 4 від 22 лютого 2001 року, проведену відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 січня 2001 року, зареєстрованого у реєстрі за № 24, з виключенням відомостей про власника жилого будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частини жилого будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Костянтинівці Арбузинського району Миколаївської області.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини жилого будинку АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом обов’язкової частки після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Костянтинівці Арбузинського району Миколаївської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що правовстановлюючі документи, які б підтвердили право власності ОСОБА_4 на спірний житловий будинок, не збереглися, а позивач має право на обов’язкову частку у спадковому майні, тому інтереси позивача порушені та підлягають судовому захисту.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що в суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення позову, висновки суду не відповідають наявним у матеріалах справи доказам та обставинам справи.

Такі висновки відповідають обставинам справи та доводами касаційної скарги, які фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовуються.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки із матеріалів справи та змісту ухвалених судами рішень не вбачається, що апеляційним судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставами для скасування рішень, подана касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення апеляційного суду — залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

  у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                          М.А. Макарчук

 Судді:                                                                                       А.О. Леванчук

                                                                                                    Л.М. Мазур

                                                                                                   О.А. Матвєєва

                                                                                                   В.А. Нагорняк