АДВОКАТСКОЕ ЗАКЛЮЧЕНИЕ. АДВОКАТСЬКИЙ ВИСНОВОК

 АДВОКАТСЬКИЙ ВИСНОВОК

щодо надання правової допомоги стосовно аналізу ситуації

по кримінальному проваджені, відносно обвинувачення  (Особа №1), в скоєні ним злочинів передбачених ч.2, ст.307 КК України

 Цей висновок був складений на підставі ст. 59 Конституції України, п.п.1-2, ч.1, ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,  та звернення громадянки (Особи №2), про правову допомогу, з питання  надання аналізу правової ситуації по кримінальному проваджені № 00000000000000, відносно обвинувачення  її чоловіка – (Особа №1), в скоєні злочинів передбачених ч.2, ст.307 КК України.

Для підготовки цього Адвокатського висновку були використані такі нормативно-правові акти та документи:

1)  Електроні фотокопії матеріалів кримінального провадження № 00000000000000

2)  Кримінальний процесуальний кодекс України (Закон № 4651-VI)

3)  Практика Європейського суду з прав людини, по справам, «Тейксієра де Кастро проти Португалії» від 9.07.1998 р., та «Люді проти Швейцарії» від 26.05.1992 р.

 Питання для дослідження

  1. Загальний правовий аналіз матеріалів кримінального провадження № 00000000000000000, на предмет відповідності вказаних матеріалів чинному законодавству України.
  1. Надати рекомендації щодо проведення необхідних процесуальних дій, для захисту (Особа №1), на стадії  судового розгляду вказаного кримінального провадження .

 Результати дослідження

  1. Після дослідження наданих у електронному вигляді фотокопій матеріалів кримінального провадження № 000000000000000, вважаю за необхідне вказати наступне.

Матеріали вказаного кримінального провадження, на мою думку, є дуже формальними та поверховими, що у свою чергу дає мені підстави для сумніву щодо доказовості скоєння злочину, який інкримінується  (Особі №1). Так у цьому кримінальному проваджені, зібрані досудовим слідством докази, базуються на тих документах, які були складені працівниками міліцію виключно за участю агентів міліції, та  т.з «понятих» (скоріш за все таких же агентів міліції)  які як правило, знаходяться у відповідних стосунках з вказаними  працівниками міліції, та  залучаються цими працівниками, до таких «оперативних закупок» на постійній основі. І тому, на мою думку, їх слід вважати як зацікавленими особами у цьому кримінальному проваджені.

 А враховуючи той факт, що оперативна закупка скоріш за все здійснювалася на підставі відповідної відомчої Інструкції «Про порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання предметів, товарів і речовин, у тому числі заборонених до обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності» (затверджена наказом МВС України, СБУ, Державної податкової адміністрації України від 30 листопада 2001 р. № 1065 (або аналогічної і подібної цієї, надалі — Інструкція), яка прямо забороняє надавати дані про таких агентів, що разом з тим це суперечить вимогам міжнародних договорів України, згоду на ратифікацію яких було надано Верховною Радою України, стосовно їх опитування, проведення очних ставок та інших слідчих дій, у зв’язку з чим я бачу відповідну проблему і в цій справі.

 Це стосується саме того факту, коли агенти правоохоронних органів застосовуються для провокування особи на скоєння злочину, або навіть для  фальшування таких дій пов’язаних з фіксацією такого провокування. Ця проблема знайшла своє відображення в індивідуальних заявах до Європейського Суду (ст. 34 Конвенції) щодо порушення державами насамперед ст.6 §1 Конвенції про право на справедливий судовий розгляд, якою передбачено, що «…кожен … при встановленні обґрунтованості кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд … незалежним і безстороннім судом …».

 Таким чином, справедливість порушення кримінального провадження, з подальшим  обвинуваченням і засудженням особи в результаті провокації агентів міліції треба розглядати виключно з оглядом на Конвенцію. Оскільки, відповідно до ст.1 Конвенції, практичне правозастосування та нормотворчість у державах — учасницях Конвенції повинні приводитись у відповідність із положеннями Конвенції, конче необхідним є з’ясування того, якої точки зору дотримується Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці.

 Так, Суд неодноразово зауважував, що тлумачення Конвенції здійснюється у відповідності до її «предмету» та «цілей» (рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства від 21.02.1975 р.), а також розглядаючи Конвенцію як єдине ціле (рішення у справі Спорронг та Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982 р.). Зокрема, преамбула Конвенції має вирішальне значення для цілей її тлумачення. Щодо питання, яке розглядається, найбільше значення має таке місце преамбули: «… сповнені рішучості, як уряди європейських країн, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи та верховенства права, зробити перші кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальній декларації …». Таким чином, Європейський суд з прав людини тлумачить положення Конвенції «автономно», тобто незалежно від їх визначення у законодавстві країн-учасниць Конвенції, надаючи особливе значення висловленню «верховенство права», а також звертаючи увагу на спільну спадщину традицій та ідеалів європейських країн. Відповідно і поняття справедливості Європейський Суд тлумачить у своїх рішеннях в ключі спільної спадщини традицій та ідеалів європейських країн, серед яких є «гуманізм», «демократія», «плюралізм» тощо. Такий висновок підтверджується багатьма рішеннями Суду, в т.ч. й тими, що стосуються використання поліцією «agents-provocateurs» для викриття злочинів.

 Так, у справі «Тейксієра де Кастро проти Португалії» від 9.07.1998 р., яка стосувалась засудження заявника за торгівлю наркотиками в результаті провокації агентів поліції, Суд відмітив, що «…використання агентів під прикриттям повинно бути обмежено, а також повинні бути надані гарантії навіть у справах, що стосуються боротьби із обігом наркотиків. Безсумнівно, що зростання організованої злочинності вимагає відповідних заходів, проте право на справедливе судочинство займає провідне місце (див. рішення у справі Делькорт проти Бельгії від 17.01.1970 р., § 25) та не може бути принесено у жертву доцільності. Загальні вимоги справедливості, висловлені у статті 6, застосовуються до проваджень у всіх формах кримінального обвинувачення, від самого простого до найбільш складного. Суспільний інтерес не може виправдати використання доказів, отриманих в результаті поліцейського підбурювання…» (див. § 36). Приймаючи рішення у цій справі про порушення Португалією ст.6 § 1 Конвенції, Суд наголосив, що «… нема підстав вважати, що без їх втручання (агентів) його (злочин) було б скоєно. Таке втручання та його використання у сумнівному кримінальному провадженні означало з самого початку, що заявника було остаточно позбавлено права на справедливий судовий розгляд. Відповідно, мало місце порушення ст. 6 § 1 Конвенції.…».

 Тепер, що стосується використання показань агентів у цьому кримінальному провадженні.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадженні, начебто підсудним було скоєно два факти продажу наркотичного засобу і це виходить з першого  Протоколу про контроль за вчиненням злочину від 18.06.2013 р., якій був складений на підставі виконання Постанови про контроль за вчиненням злочину, та другого Протоколу про контроль за вчиненням злочину від 15.07.2013 р., якій також був складений на підставі виконання Постанови  про контроль за вчиненням злочину.

 Що стосується першого Протоколу про контроль за вчиненням злочину від 18.06. 2013 р., то вказаний факт досудовим слідством підтверджуються тільки цим Протоколом, та вихідним та пов’язаним з ним Протоколом огляду,  та відповідними доказами експертів, щодо визначення типу та кількості наркотичного засобу. З подальшим допитим у якості свідків учасників цієї негласної слідчої (розшукової) дії. Ніякого вилучення грошей, або інших будь яких прямих доказів які б  безпосередньо вказували би на факт збуту (Особа №1) –  агенту міліції Сідорову  І.С. наркотичного засобу канабіс – нема. Тому перший Протокол про контроль за вчиненням злочину від 18.06.2013 р., сам по собі не є достатнім доказом  для притягнення особи  до кримінальної відповідальності. Саме тому у досудового слідства виникла необхідність, більш кращого фіксування вже іншого факту, начебто скоєного особою злочину. І цей висновок виходить виключно з того питання, що чому досудове  слідство одразу після виявлення досудовим слідством перших ознак злочину, одразу не затримали винну особу. І чому досудовому слідству, треба було чекати другого факту, начебто повторного скоєння злочину вказаною особою.

 Особливістю другого епізоду, а саме що стосується Протоколу про контроль за вчиненням злочину від 15.07.2013 р., на відміну від  начебто першого епізоду  від 18.06.2013р., є той факт, що вказаний «повторний епізод» підтверджується тільки єдиним додатковим доказом, а саме  начебто вилученими під час особистого обшуку особи,  спиртових змивів з рук  (Особа №1).

 Але, при моєму досліджені матеріалів кримінального провадження, навіть не зважаючи, на свідчення (Особа №1), щодо його пояснень, даних ним у протоколі допиту його як підозрюваного, відносно  факту провокації щодо можливого попереднього забруднення його рук СХР (люмінофором). Вважаю, що використання цього доказу, з подальшим експертним висновком щодо цього, є недопустимим  з наступних причин:

 —  Так обшук особи (Особа №1) було проведено на підставі Ухвали Чаплинського районного суду (слідчий суддя (Особа №3).) від 09.07.2013 р. (а.с. 57), де безпосередньо не було вказано про відібрання зразків та їх огляду з тіла (Особа №1) у відповідності, до положень передбачених ст.ст. 241, 245 КПК України.

—  Але навіть не звертаючи уваги на відсутність в Ухвалі слідчої судді згадувань про пряму можливість застосування при обшуку особи, положень передбачених ст.ст. 241, 245 КПК України (про відібрання зразків та їх огляду з тіла (Особа №1), то у цьому випадку слід ОСОБЛИВО ЗАУВАЖИТИ (!), що  при проведенні вказаного обшуку особи, працівники міліції все одно ОБОВ’ЯЗКОВО(!) повинні були дотримуватись положень передбачених ст.ст. 237, 241, 245 КПК України, але у вказаному Протоколі обшуку особи від 12.07.2013 р. (а.с. 61) не зафіксовано виконання положень передбачених ст.ст. 223, 237, 241, 245 КПК України. Таким чином, враховуючи пряму відсутність, як  у Протоколі обшуку особи від 12.07.2013 р. (а.с. 61) а також відсутність і в інших матеріалах кримінального провадження відомостей про виконання слідчим положень передбачених ст.ст. 237, 241, 245 КПК України, а також вимог чинного законодавства які необхідно виконувати при складані протоколу слідчої (розшукової) дії, а саме обов’язкове виконання вимог передбачених  п.3), ч.3, ст. 104  КПК України,  що протокол складається з вступної, описової, та: «… заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації…». При чому згідно, з положеннями ч.1, ст.105 КПК України, яка прямо наголошує, що: «… Особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки …», а ч.3, ст.105 КПК України, де прямо передбачена ОБОВЯЗКОВІСТЬ (!) того, що: «…Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків …» Але про виконання цих  обов’язкових дій, у вказаному Протоколі обшуку особи,  взагалі не йдеться. Тому згадування у вказаному протоколі, щодо того, що: «… З правої та з лівої руки (Особа №1) зроблені змиви серветками…», на мою думку, не може вважатись належним доказом, так як в протоколі нема відповідної фіксації, щодо відповідного вилучення,  огляду, та відповідної упаковці вказаних серветок у відповідний пакет, та опечатування його, та підпису його особою у відповідності до вимог передбачених  п.3), ч.3, ст. 104, ч.ч.1,3, ст.105  КПК України.

— Згідно з положеннями передбачених, ч.1, ст. 86 КПК України: «…Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом…» , а у цьому випадку ПРЯМО ОЧЕВИДНО, що зроблені змиви серветками, як доказ на який посилається досудове слідство, отриманий явно не порядку, встановленому цим Кодексом,  тому не дотримання цього порядку, у свою чергу також вказує на той факт, що вказаний доказ, міг бути змінений, або підмінений навмисно, заради показників по службі, або з будь яких інших мотивів, тих осіб які були причетні до складання вказаного протоколу.  Тому враховуюче викладене, та явну невідповідність отримання та фіксації вказаного доказу (серветок з змивами з рук) положенням п.3), ч.3, ст. 104, ч.ч.1,3, ст.105  КПК України, цей доказ (серветки з змивами з рук)  повинен бути (на клопотання захисту)  визнаний судом – Недопустимим доказом (!).

 — Особливу увагу суду слід звернути і на той факт, що криміналістична, та процесуальна практика, вказує не то як це правильно треба проводити та фіксувати з боку досудового слідства, Так існуюча кримінальна та процесуальна практика вказує що саме  варто приділити процедурі проведення змивів з рук . Зокрема, у протоколі потрібно детально вказувати, з якого місця руки проведено змив (конкретна фаланга пальців рук, частини поверхонь долонь), змив з кожного місця робити на окремий ватний тампон, який слід упаковувати в окремий пакет, а пакети нумерувати із зазначенням в протоколі номера тампона та інформації, змив з якої частини руки знаходиться на ньому. Крім того, весь хід проведення змивів варто детально фіксувати на відеокамеру, а носій з відеозаписом долучати до відповідного протоколу. Але у цьому випадку цього не було, що також ставить незручне для досудового слідства питання – ЧОМУ ? Крім того, у Протоколі огляду та у Постанові про призначення відповідної  експертизи,  мав бути представлений контрольний зразок спецречовини, якою оброблявся предмет, тампони зі змивами рук та грошові купюри з метою підтвердження факту, що спеціальна хімічна речовина, виявлена на грошових купюрах, ватних тампонах, якими були зроблені змиви з рук, ідентична за своїми фізико — хімічними властивостями з контрольним зразком спеціальної хімічної речовини, але вказаних фактів в матеріалах цього кримінального провадження просто не існує.

 — У відповідності, до  положень передбачених ч.2, ст. 86 КПК України: «…Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення…» Тобто мова у цьому випадку йде про винесені остаточного судового рішення (приговору)  суду першої інстанції.

 — Разом з тим, враховуючи, той факт, що вказаний протокол обшуку особи (у якому мова йде про зроблені змиви серветками), був складений як відповідне здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, особливо враховуючи, той факт, що він був складений  з порушенням його суттєвих умов, тобто умов передбачених чинним законодавством при складані таких протоколів, а саме  з істотним  порушенням п.3), ч.3, ст. 104, ч.ч.1,3, ст.105  КПК України, які прямо порушують права людини і основоположні свободи громадянина, так як таке порушення дає змогу безпідставно звинувачувати особу. І навпаки, як би слідчий вказав у протоколі обшуку, відомості про вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації,  додав до протоколу долучені ним додатки, то цих питань, не виникало би взагалі.  Але цього у вказаному протоколі обшуку особи взагалі нічого не було, тому вважаю, що у цьому випадку було  здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, з порушенням його суттєвих умов, які прямо порушують права людини і основоположні свободи громадянина.  Таким чином у цьому випадку, з саме з цього питання, не слід чекати висновку суду, яке він винесе вже тільки у самому приговорі, а треба застосовувати, положення передбачені п.1), ч.2,ст. 87 КПК України, коли: «…Суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння …здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов…». Ще до винесення Приговору, одразу після з’ясування у судовому засіданні вказаних обставин. У зв’язку з явним фактом недопустимості доказу (серветок з змивами з рук)  також  слід визнати недопустимим доказом,  дослідження і висновок експерта № 1062-х від 28.08.2013 р. (а.с.93) як такий що був зроблений на підставі доказу якій був отриманий  не у порядку, встановленому цим Кодексом. Окрім цього особливо треба звернути увагу суду і  на той факт, що згідно п.3 результативної частини Постанови про призначення хімічної експертизи від 19.07.2013 р. (а.с. 90): «…Для дослідження експертам надати: копію постанови, спиртові серветки, зі змивами з правої та лівої долоней рук (Особа №1); матеріали провадження (за вимогою)…».  Обов’язково при цьому  слід зауважити увагу суду, що будь яких інших підтверджень передачі доказів від слідчого -* експерту, окрім вказаних у Постанові, у справі просто не існує.  Але не зважаючи на цей факт, експерт у своєму експертному досліджені чомусь досліджує, якісь три упаковки, які процесуально ніде не зазначені, і не зрозуміло як (тобто в якому порядку визначеному КПК України)  вказані три упаковки, потрапили до експерта. Особливо враховуючи, той факт, що опитаний мною усно (Особа №1) заперечує навіть сам факт підпису ним будь яких упаковок. Тоді виникає питання, звідки взялися вказані упаковки, які процесуально ні де не закріплені  як додатки до протоколу обшуку, та які також не закріплені і у самій Постанові слідчого про призначення хімічної експертизи від 19.07.2013 р. (а.с. 90). Таким чином і весь цей  висновок експерта № 1062-х від 28.08.2013 р.(а.с.93), треба також визнавати недопустимим доказом, так як  він також отриманий не в порядку, встановленому КПК України, з відповідними порушеннями положень КПК України,  про які вже згадувалось вище.

 — Формою реалізації такого положення закону, визнання недопустимості вказаних доказів,  повинно стати Клопотання захисту про визнання судом недопустимості вказаного доказу, отриманого внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

 Таким чином, неправильне процесуальне фіксування, та застосування досудовим слідством негласних агентів міліції, є явно невиправданим, та несправедливим з точки зору захисту прав людини з  огляду на рішення Європейського суду з прав людини, з приводу фальшування доказів, та підбурювання з боку негласних агентів міліції.  Така ж сама точка зору була викладена і в Практиці розгляду судами справ про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, виданим Верховним судом України (та викладеним на офіційному сайті ВРУ — http://www.scourt.gov.ua), щодо Дотримання вимог чинного законодавства під час проведення оперативної закупівлі, де зокрема було вказане наступне: «… Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» (від 9 червня 1998 р.) зазначив, що використання негласних агентів має бути обмеженим і забезпеченим гарантіями навіть у справах, пов’язаних із боротьбою з торгівлею наркотиками. Суспільним інтересом не можна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання до такої діяльності з боку працівників міліції. Враховуючи викладене, а також обов’язковість застосування судової практики Європейського суду з прав людини при проведені досудового слідства, необхідно перевіряти, чи не було з боку працівників міліції та їхніх довірених осіб підбурювання та організації придбання і збуту наркотичного засобу…».

Також слід зауважити, що всі ці рішення Європейського Суду з прав людини, на які є посилання в цьому висновку, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (№3477-15) є джерелом права для України, тобто правоохоронці: «…застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права….» але на жаль, у цьому кримінальному проваджені до уваги органом досудового слідства не бралося взагалі.

 2.  Тепер що стосується рекомендацій щодо проведення необхідних процесуальних дій, для захисту (Особа №1) , на стадії  судового розгляду вказаного кримінального провадження. На мою думку, з урахуванням допиту у судовому засіданні слідчого,  слід зробити наступне:

 При допиті слідчого (Особа №., слід сконцентруватись на наступних питаннях слідчому:

 — Чому не проводилась відеофіксація усіх етапів при здійсненні контроль за вчиненням злочину ?

— Чому він не вилучив у (Особа №1), гроші які начебто використовувались у ході обох оперативних закупок ? Де поділись гроші, якщо вони в дійсності були ?

—  Що саме, які факти, яку вину (Особа №1), у скоєні злочину підтверджує аудіо-матеріали ?

— Чи визнає він факт, що у протоколі обшуку особи від 12.07.2013 р.,  детально не вказано, з якого місця руки проведено змив (конкретна фаланга пальців рук, частини поверхонь долонь),

— Чи визнає він факт, що у протоколі обшуку особи,  детально не вказано що робились змиви з кожного місця зняття на окремий ватний тампон і про той факт, що   окремий ватний тампон  упаковувався в окремий пакет, а пакети нумерувати із зазначенням в протоколі номера тампона та іншої інформації ?

— Чому не фіксувати на відеокамеру, а носій з відеозаписом не долучати до відповідного протоколу ?

— Чому при складені, Протоколу обшуку особи від 12.07.2013 р. ним не виконувались положення передбачені п.3), ч.3, ст. 104  КПК України,  щодо того, що в протоколі в : «… заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації...». та ч.1, ст.105 КПК України, яка прямо наголошує, що: «… Особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки …», а також ч.3, ст.105 КПК України, стосовно того, що: «…Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків …», а саме  чому він не дав вам підписати вказані додатки ?

— Чому він не вказав, номер телефону у протоколі допиту агента міліції Сидорова І.С. з якого номеру та на який номер, він дзвонив (Особа №1) особливо з врахуванням того факту, що у остатнього  взагалі нема і не було мобільного телефону ?

 Заявити клопотання про допит експерта (Особа №5), та задати їй наступні питання:

 —  Чи бачила вона, що у Постанові про призначення криміналістичної експертизи від 19.07.2013 р. відсутні посилання на будь які упаковки ?

—   Чи витребувала вона матеріали справи ? Чи бачила вона сам Протоколу обшуку особи від 12.07.2013 р.  ?

—  Чому вона не повернув Постанову про призначення криміналістичної експертизи слідчому, як таку що не відповідає фактичним обставинам ?

— Де вона взяла вказані у досліджені упаковки, під умовними номерами №, 1, №2, і №3, якщо про них нема  ніде згадування в матеріалах кримінального провадження ?

 Інші процесуальні дія в яких є потреба:

 —  Надати суду мотивоване клопотання про повторний допит агента міліції — Сидорова І.С. з питання з якого свого номеру та на який номер (Особа №1) він дзвонив на дати 18.06.2013 р. та  15.07.2013 р.,

 — З урахуванням відповіді агента міліції — Сидорова І.С. надати суду мотивоване  клопотання про направлення судового запиту до відповідного оператора зв’язку про надання інформації вхідних і вихідних дзвінків по вказаним агентом телефонам

 — З урахуванням заявленого раніш адвокатом про допит свідків, а також по всім іншим обставинам (відсутності мобільного телефону, дискредитації свідків обвинувачення)  зробити через місцевого адвоката протоколи адвокатських опитувань, та на підставі вказаних протоколів адвокатських опитувань, зробити мотивоване клопотання про допит вказаних свідків у ході судового засідання, та заявити вказане клопотання у ході судового засідання.

 — Заявити мотивоване клопотання про визнання судом недопустимості вказаного доказу, отриманого внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (Протоколу обшуку особи, стосовно застосування в якості доказів серветок зі змивами з рук, та відповідного висновку експерта).

 — У разі немотивованої відмови суду, про задоволення вказаних клопотань, обов’язково реагувати на таку відмову, шляхом повторного подання клопотання — заперечення,   та потім заявити відвід суду, на підставі п.4), ч.1, ст. 75 КПК України: «…за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості…». У разі немотивованого відхилення такого відводу, заявити відвід судді на підставі прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

 Адвокат        

09 лютого  2014 р.