| Солом’янський районний суд м. Києва 03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1
Захисника підсудного (ОСОБА №1) Знаходиться в СІЗО № 13 м. Києва |
ТЕЗІСИ
виступу адвоката (ОСОБА №5) у судових дебатах по кримінальній справі по обвинуваченню (ОСОБА №1)
(у порядку ст. 318 КПК України)
ВАША ЧЕСТЬ !
Солом’янським районним судом м. Києва розглядалась кримінальна справа № 09-22893 по обвинуваченню (ОСОБА №1) у скоєнні ним злочину передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Перед початком своєї промови, я хочу наголосити і звернути увагу суду, на мудрий вислів одного із суддів який я чомусь запам’ятав: «…Найчастіше виходить так, що люди йдуть до суду за справедливістю, а отримують законність — формальне застосування права. В ідеалі, право потрібно застосувати так, щоб обидві сторони залишилися задоволені і не оскаржили рішення. Це те, до чого потрібно прагнути…».
Цей вислів на мою думку повністю підходить і до цього судового процесу. Ситуація по вказаній справі дуже не проста. З одного боку є особа (ОСОБА №1) яка дійсно колись вживала наркотичні засоби і яку, у прямому сенсі використали робітники міліції за допомогою своїх агентів, виключно з міркувань статистики та показників начебто їх «активної» праці щодо начебто припинення обігу наркотичних засобів.
Але почнемо по порядку тих подій коли я вперше ознайомився зі справою підсудного (ОСОБА №1) та був допущений до справи в якості захисника, а саме з 17.07.2011 р. тобто винесення Постанови про допуск до справи захисника (а.с. 134).
Ознайомившись з деякими матеріалами цієї кримінальної справи на стадії допуску в якості захисника, а саме з постановою про порушення кримінальної справи, постановою про притягнення в якості обвинуваченого, та первинним допитом (ОСОБА №1) в якості обвинуваченого, я взагалі нічого не зрозумів, тобто у мне не склалась навіть загальна картина того що відбулось. Так наприклад у поясненнях (ОСОБА №1) від 06.07.2011 р. (а.с. 53-54) і протоколі його первинного допиту від 09.07.2011 р. (а.с. 128-130) він вказує на якогось «Петра» … якому він начебто продав наркотик … а після продажу наркотику «Петру» їх разом (тобто з Петром) затримали працівники міліції. При цьому у його був тільки один шприц. При затримані у нього були вилучені також і гроші у сумі 22 грн. … при чому частина грошей була його особиста, а 10 грн. начебто це ті гроші які він отримав від «Петра»… а гроші у сумі 200 грн. він витратив одразу як їх отримав, оскільки сплатив їх за наркотик, якій він купував для себе та для «Петра».
Хочу звернути ОСОБЛИВУ увагу суду саме на цей протокол, так як на той час, ці свідчення (ОСОБА №1), вказували тільки про факт начебто продажу їм якомусь Петру наркотику, та факт сумісного їх затримання. Тому маючи брак інформації, я вирішив більш детально розібратись у фактичних обставинах справи. Але після зустрічі з підзахисним з’ясувалась зовсім інша картина по справі.
Так, підзахисний (ОСОБА №1) звернув мою увагу на той факт що те, що написано у його первинних поясненнях і протоколі допиту в основному повна маячня, так як це писала сама слідча і це виключно її погляд на обставини справи, а він тільки підписав. І відповідно «Петра» придумала також сама слідча, на самому ділі це був не «Петро», а його знайомий Андрій (ОСОБА №2), якого дійсно затримали разом з ним.
Так в результаті вказаного адвокатського опитування (ОСОБА №1), я з’ясував, що обставини справи, які викладені в постанові про порушення кримінальної справи, та постанові про притягнення в якості обвинуваченого, а також в показах останнього, майже повністю не відповідають, фактичним обставинам справи. При моєму опитуванні (ОСОБА №1) останній надав мені зовсім інші свідчення.
Якщо дуже коротко, то з його слів з’ясувалось, що 06.07.2011р. (ОСОБА №1) у зв’язку з неодноразовими і настирливим проханнями та відповідним психологічним тиском з боку його знайомої дівчини на ім’я Олена (ОСОБА №3), та відповідних підбурювань у зв’язку з цим, з боку також його іншого знайомого Андрія (ОСОБА №2), поїхав до міста Ірпінь, де зустрівся с чоловіком, з яким домовилась Олена (ОСОБА №3), та взяв у нього рідину темно-коричневого кольору, у шприці, приблизно 20 мл, потім привіз цю рідину до Олена (ОСОБА №3), яка потім віддала йому з цього загального об’єму цієї рідини одну частку цієї рідини в окремому шприці, (приблизно 1 мл.) як винагороду за вказане перевезення цієї рідини. Після чого до Олени підійшов їх загальний знайомий Андрій (ОСОБА №2), який купив вже у Олени, в присутності (ОСОБА №1), два шприца з вказаної рідиною, приблизно по 2,5 мл. Після чого (ОСОБА №1) і (ОСОБА №2) пішли від Олени через парк Відрадненський, де, відійшовши з центральної алеї парку, начебто для того, щоб (ОСОБА №2) міг зробити собі ін’єкцію. В процесі підготовки до ін’єкції (ОСОБА №2), вони у подальшому були затримані співробітниками міліції. При цьому слід зауважити, що разом з (ОСОБА №1) таким самим чином затримувався і гр-н (ОСОБА №2) Але ще до самого затримання, що (ОСОБА №1), що (ОСОБА №2), ще здалеку побачивши співробітників міліції, все ж таки встигли злити рідину, яка була в їх шприцах на землю, а самі шприци ними були викинуті у траву Відраденського парку. Про це свідчать як покази самого (ОСОБА №1) Однак один із співробітників, міліції взявши вказані пусті шприци, через лист паперу, підняв їх з трави та поклав їх до свої сумки. При доставлені їх обох до Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, (ОСОБА №2) був чомусь відпущений співробітниками міліції, а відносно (ОСОБА №1) був застосований відповідний фізичний і психологічний тиск, після чого він (ОСОБА №1) погодився визнати себе винним у двох епізодах, одразу після цього, його пустий шприц, який вже знаходився у співробітника міліції, ще з міста його затримання у парку, тим же співробітником міліції був заново заповнений речовиною світло-коричневого кольору, та знову був покладений до його особистої сумки, безпосередньо вже в райвідділу і який потім був начебто вилучений з неї, за участі понятих. Після чого, останній був затриманий, відносно нього була порушена кримінальна справа, а потім і заарештовано. І будь яких інших осіб, котрі могли б мати до цих подій будь яке відношення просто не існувало.
Заслухавши вказані пояснення (ОСОБА №1), захист звісно не сприймав їх як істину у останній інстанції. І тому виникла потреба перевірити ці покази (ОСОБА №1), в першу чергу для себе, що б зрозуміти усі обставини по справі, з метою визначитись с тактикою і стратегією захисту.
Перевіряючи ці письмові свідчення (ОСОБА №1) з критичної точки зору, я як захисник, також провів додаткові адвокатські опитування усіх фігурантів цієї справи, на яких посилався у своїх письмових свідченнях мені підзахисний (ОСОБА №1). При цьому я також звіряв їх з тими даними, які містилися у постанові про порушення кримінальної справи, та в постанові про притягнення в якості обвинуваченого, та показах (ОСОБА №1), які є в матеріалах кримінальної справи.
При цьому я звернув увагу, що у вказаній кримінальній справі замість (ОСОБА №2) в протоколі допиту мова чомусь дійсно йде про якогось Петра, який був записаний так на вимогу співробітників міліції. Також в наданих матеріалах справи зовсім не зафіксована ще одна ключова особа цієї справи, а саме дівчина на ім’я Олена (ОСОБА №3), яка при моєму намаганні її опитати у телефонній розмові (номер її телефону я отримав при опитуванні від (ОСОБА №1) назвала своє прізвище, як Олена (ОСОБА №3), що мешкає за адресою: м. Київ, вул. М.Донця, будинок …., кв. ……., і яка, зі слів (ОСОБА №1), дуже настирливо та застосовуючи певний психологічний тиск, граючи на співчутті у зв’язку з її хворобливим станом, настирливо наполягала, щоб (ОСОБА №1) з’їздив до Ірпеня за начебто наркотичними засобами, тобто провокувала і підбурювала його — (ОСОБА №1) — на вчинення ним саме перевезення начебто наркотичних засобів.
Під фразою «начебто наркотичних засобів» я розумію наступне. Я допускаю, що це дійсно могли бути наркотичні засоби, але відповідного законного підтвердження цього в матеріалах справи, на мій погляд, просто не існує і навіть не могло існувати. І справа в ось в чому. При намаганні опитати Олену (ОСОБА №3), а я опитував останню тільки по телефону, намагаючись домовитись з нею про персональну зустріч з метою отримати письмове пояснення щодо вказаних подій обвинувачення, за 06.07.2011 р.. Остання, спочатку погодившись і попередньо по телефону розповівши про основні обставини того дня (06.07.2011 р.), потім взяла тайм-аут, а на другий день взагалі відмовилась як від зустрічі зі мною, також відмовилась і дати письмове пояснення, але разом з тим у телефонній розмові (яку я зафіксував у вигляді аудіозапису в пам’яті телефону) остання повідомила мені, що вона нікому не передавала ніяку рідину, яку їй привозив (ОСОБА №1), і ту частку, яка залишалась в неї, вона начебто сама й використала (зробила собі ін’єкцію) одразу після того, як від неї пішли (ОСОБА №1) і (ОСОБА №2), і в неї з її слів нічого не залишилось.
Опитана мною у телефонному режимі Олена (ОСОБА №3) також заперечувала, що вона є агентом міліції, також дуже боялась давати письмові пояснення, пояснюючи це також можливим тиском та проблемами з боку співробітників міліції, спочатку заперечувала навіть саму подію зустрічі, як з (ОСОБА №1), так і з (ОСОБА №2), але потім почала давати свідчення, з яких було видно, що у той день в неї були і (ОСОБА №1) і (ОСОБА №2), а коли вони пішли, вона повністю використала (шляхом ін’єкції) той остаток рідини, який в неї оставався. І в неї нічого зовсім не залишилось. Після чого вона лягла спати і нікуди не ходила. (Роздруківка телефонного опитування з аудіозаписом на CD-диску — а.с. 148)
Також мною був опитаний і другий основний фігурант цієї справи (ОСОБА №2), у ході опитування (ОСОБА №2), який також заперечував, що він є агентом міліції, і дуже боявся давати письмові пояснення, пояснюючи це можливим тиском і проблемами з боку співробітників міліції, і тому він дав письмове пояснення тільки щодо факту їх сумісного з (ОСОБА №1) затримання 06.07.2011 р., а також і стосовно відсутності на момент затримання у (ОСОБА №1) рідини, у зв’язку з тим, що останній її злив і викинув шприц у траву. Але з його усних пояснень, які фіксувались мною на телефон, що працював в режимі запису розмови (функція диктофону), видно, що і (ОСОБА №2) також злив усю рідину і з двох своїх шприців, які він придбав у Олени (ОСОБА №3). З чого видно, що ні у (ОСОБА №2) , ні у (ОСОБА №1) на момент їх затримання, заповнених будь якою рідиною шприців, фізично не могло бути взагалі. Крім того він повідомив, що співробітники міліції його відпустили, при цьому вони його навіть не опитали, тому як їм був потрібний тільки один (ОСОБА №1). (Копія протоколу адвокатського опитування і роздруківка опитування з аудіозаписом на CD-диску додаються- а.с. 147).
Вказані опитування громадян, та збирання відомостей про факти, що можуть використовуватись як докази в справі, а також застосування при цьому науково-технічних засобів (у тому числі й аудіо- і відеофіксації такого опитування) у процесі надання адвокатських послуг передбачено ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» і п.13, ч.2, ст. 48 КПК України.
Також згідно п. 10 коментаря до ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» в науково-практичному коментарі до Закону України “Про адвокатуру” (Видавник: Академія адвокатури України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — автори: Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. — I8ВN 966-667-094-1) вказано, що: «…Професійне право адвоката на збирання відомостей про факти, які можуть бути використані, як докази, слід розуміти як можливість адвоката застосовувати всі не заборонені законодавством засоби, спрямовані на отримання необхідної адвокату інформації для здійснення своїх повноважень. …. Законодавець не визначив процедуру такого опитування, його доказове значення, але оскільки ця дія названа серед інших способів збирання захисником відомостей про факти, що можуть використовуватися як докази у справі …, то цілком зрозуміло, що інформація під час опитування має фіксуватися (наприклад, аудіо- чи відеозапис), письмове викладення має завірятися підписами опитуваного та адвоката або посвідчуватися нотаріально. У такий спосіб зафіксовану інформацію захисник може просити долучити до матеріалів справи на підставі наданого йому права подавати докази (п. 8 ч. 2 ст. 48, ст. 219 КПК)…».
Опитана мною мати (ОСОБА №1) – (ОСОБА №1) Н.О. також пояснила, що 06.07.2011 р. син був дома десь до 13-14 годин, і хтось декілька разів телефонував йому на мобільний, після чого він пішов з дому, взявши в неї 22 грн. Десь о 17-00 він їй передзвонив і сказав, що буде через півгодини, але так і не прийшов. Потім вона дізналась, що він був затриманий. Через кілька днів після затримання сина вона побачила Андрія (ОСОБА №2), якій їй повідомив, що їх затримали разом у парку «Відрадний». У нього були два шприци, а у її сина один. На момент затримки шприци були пусті. Наркотики їм продала Альона. Вона також потім розклеїла у Відрадненському парку об’яви, щодо пошуку очевидців затримання її сина, на які відізвались двоє людей, один з них Кондратенко О.П. (Все це потім було підтверджено і на досудовому слідстві (а.с. 97-98) і у ході подальшого судового засідання)
Опитаний мною (Свідок №1), показав, що він 06.07.2011 р. разом з своїм другом (Свідок №2) приблизно з 17-45 до 18-30 знаходився у вказаному парку і бачив, як декілька (4-5) чоловік, крутили руки двом іншим, а потім завели їм руки за спину та повели їх в сторону вулиці Донця, а один з них нагнувся і підняв з трави якийсь білий предмет. Де вони знаходились і де було затримання він показав на карті-схемі. (Все це потім було підтверджено і на досудовому слідстві (а.с. 96-95) і його покази були оголошені у ході подальшого судового засідання)
Опитаний мною (Свідок №2 також дав аналогічні до (Свідок №1) покази. (Все це потім було підтверджено і на досудовому слідстві (а.с. 93-95) і у ході подальшого судового засідання)
Таким чином, провівши вказані опитування, які потім були повністю підтверджені як на досудовому, так і на судовому слідстві, не дають підстав сумніватись в їх правдивості і об’єктивності.
Так, (ОСОБА №1) і (ОСОБА №2) окремо друг від друга у ході опитування дали свідчення, що ще до моменту їхнього затримання вони встигли злити з усіх своїх шприців на землю майже всю рідину, яка в них знаходилась, і на момент затримання в них вже не було нічого з того, що інкримінується саме (ОСОБА №1) як в Постанові про порушення кримінальної справи, так і в постанові про притягнення в якості обвинуваченого, що лягло в основу обвинувального висновку.
Зі слів іншої фігурантки вказаних обставин – Олени (ОСОБА №3), — остання також начебто використала (шляхом ін’єкції) всю рідину, яка в неї була, і в неї також нічого не залишалось.
Опитаний (ОСОБА №1) також показав, що той шприц, з якого він встиг злити рідину, у подальшому був підібраний з трави працівником міліції, а потім вже в райвідділу, цей шприц, цей самий працівник міліції сам наповнив іншою рідиною, після чого поклав цей шприц з наповненою ним рідиною до сумки (ОСОБА №1) і тільки потім вилучив його, вже в присутності понятих, які начебто і підтвердили вилучення саме з сумки (ОСОБА №1) шприца з рідиною світло-коричневого кольору. (тобто одна і таж сама рідина, в одних випадках була бурого кольору, а в інших випадках світло-коричневого кольору).
Аналізуючи, всі вказані матеріали, а саме пояснення як (ОСОБА №1), так і (ОСОБА №2), з урахуванням інших доказів по справі, які повністю співпадали одне з одним, і не суперечили одне одному, захист цілком обґрунтовано прийшов до висновку, що факти, вказані в постанові про порушення кримінальної справи, тай в обвинувальному висновку не співпадають з тими фактичними обставинами, на які вказали (ОСОБА №1) і (ОСОБА №2) письмово, а також з відповідними аудіо підтвердженнями цих фактів (ОСОБА №2) і Оленою (ОСОБА №3) , та іншими доказами.
Враховуючи, що в обвинувальному висновку мова йшла про так звані оперативні закупки, то навіть якщо і припустити, що серед цих двох фігурантів вказаної справи, а саме (ОСОБА №2) і Олена (ОСОБА №3), хтось з них, або вони разом є агентами міліції, то навіть і у цьому разі вже однозначно можна стверджувати, що у (ОСОБА №2) з собою не могло бути ніякої рідини, яка могла б фігурувати по справі в якості доказів проведення оперативної закупки, так як це підтверджується не тільки показами самого (ОСОБА №2) але й ще і показами (ОСОБА №1), та й іншим свідками.
Разом з тим, на думку захисту, після проведеного аналізу свідчень Олени (ОСОБА №3), даних нею як на досудовому слідстві та й і у судовому засіданні, які суперечать показам (ОСОБА №1), слід зазначити, що ці її покази у частині їх суперечності показам (ОСОБА №1) не співпадають з фактичними обставинними справи, які вже встановлені по справі у ході їх судового дослідження. Так наприклад твердження (ОСОБА №3), стосовно того що вона не давала йому 800 грн. на закупку наркотичних засобів, а навпаки навіть купила у нього і розрахувалась з ним 100 грн., не співпадають з тим фактом, що у (ОСОБА №1) при його затриманні не було знайдено вказаних 100 грн., так як в нього з грошей були начебто вилучені тільки 22 грн. (а.с.52). Що прямо вказує, на той факт, що в цій частині її покази неправдиві. Крім того, слід звернути увагу і на той факт, що Олена (ОСОБА №3), спочатку казала, що 06.07.2011 р. їй один раз дзвонив (ОСОБА №1) з пропозицією наркотику, але після питання захисту: «Чому більшість дзвінків до (ОСОБА №1) були не від нього до неї а навпаки, загальна кількість яких склала 17 окремих розмов ?» з відповідним посиланням на аналізований витяг оператора зв’язку «Лайф» щодо телефонних розмов (ОСОБА №1) в день його затримання 06.07.2011 р. з якого було видно, що кількість телефонних розмов (ОСОБА №3) з (ОСОБА №1) з самого ранку і до моменту його затримання (приблизно 18-30) склала 17 розмов, при цьому більшість розмов були саме з ініціативи Олени (ОСОБА №3) (а.с. 197)
На що остання не могла надати розумної відповіді, мотивуючи, це тим, що у (ОСОБА №1) не було грошей на розмови, а на питання про що саме вони спілкувались 17 разів (ОСОБА №3) так і не могла розумно щось пояснити, окрім того, що вона дуже цікавилась де він зараз знаходиться. На питання до (ОСОБА №1), чи може він пояснити, чому (ОСОБА №3) так часто дзвонила йому у той день, останній пояснив, що (ОСОБА №3) таким чином контролювала його, у зв’язку з тим що вона хвилювалась за свої гроші у сумі 800 грн., які вона йому дала. Окрім того, на думку захисту, окрім пояснення (ОСОБА №1), ці часті дзвінки (ОСОБА №3) до (ОСОБА №1) свідчать, про намагання контролювати пересування (ОСОБА №1), не тільки заради контролю у зв’язку наданими нею (ОСОБА №1) грошами у сумі 800 грн., але й ще і для контролю з метою інформування працівників міліції, щодо їх розташування і подальшого затримання (ОСОБА №1), аналогічна кількість дзвінків у цей день (06.07.2011 р.) від (ОСОБА №2) до (ОСОБА №1), також свідчить про цей висновок захисту, щодо координації дій як (ОСОБА №3) і (ОСОБА №2), з працівниками міліції щодо подальшого затримання (ОСОБА №1). Так як зі слів (ОСОБА №1), так і виходячи з аналізу роздруківки його дзвінків за 06.07.2011 р. ніхто окрім (ОСОБА №3) і (ОСОБА №2) не знав, де він буде у той час, коли його затримали, що також прямо вказує і на той факт, що і (ОСОБА №2) і (ОСОБА №3), є агентами міліції, які прямо провокували (ОСОБА №1) на скоєння ним тяжкого злочину. В підтвердження цього свідчить і той факт, що ні досудове слідство а також і у ході судового слідства, так і не було встановлено іншого, а саме за які гроші (сума, та джерело їх отримання) на які (ОСОБА №1), начебто закупав «ширку» в Ірпені, що свідчить тільки про той факт, що він отримав гроші саме від (ОСОБА №3) в сумі 800 грн. і усі його подальші покази є правдивими. А суперечливі покази (ОСОБА №3) і (ОСОБА №2) слід розцінювати як покази агентів міліції, які мали на меті спровокувати (ОСОБА №1) ф які суперечать показам одне одного і повністю не співпадають з фактичними обставинами справи.
Про те що (ОСОБА №3) і (ОСОБА №2) є агентами міліції свідчить і ті факти, що вони знайомі з працівниками міліції, а саме з працівниками ОБНОНу Солом’янського РУ ГУ МВС України у м. Києві, так вони разом, стверджують що вони у дружніх стосунках з (ОСОБА №1), але ж разом з тим і (ОСОБА №3) і (ОСОБА №2) дуже агресивно налаштовані проти (ОСОБА №1), так при адвокатському опитуванні (коли можливо вони ще не отримали від працівників ОБНОНу відповідних вказівок) і це спочатку була одна тональність розмов, а потім ця тональність стала зовсім іншою, значно більш агресивною. Що прямо вказує на вплив на цих свідків ззовні. Навіть на судове засідання 24.05.2012 р. коли (ОСОБА №3) була привезена до суду оперуповноваженим Солом’янського РУ ГУ МВС України у м. Києві – (ОСОБА №4) (це бачив як сам захист, так і мати (ОСОБА №1) – (ОСОБА №1) Н.О.) і на питання захисту хто її (ОСОБА №3) привіз до суду, остання почала казати неправду, що вона приїхала сама, що вона не знає оперуповноваженого (ОСОБА №4), що також вказує, не тільки на суперечливість її показів, але й і на той факт, що вона дійсно є агентом міліції і тому вона намагається діяти виключно як агент міліції проти (ОСОБА №1) .
Проте що, це саме так, а саме що (ОСОБА №3) і (ОСОБА №2) є діючими агентами міліції свідчить і факт вибірковості застосування законодавства з боку обвинувачення, щодо (ОСОБА №1) коли відносно нього все обвинувачення грунтується виключно на припущеннях, та на неналежних доказах, тобто однобічності таких доказів, або взагалі фальсифікації доказів. А відносно (ОСОБА №3) і (ОСОБА №2) одразу без будь якої перевірки виноситься Постанови про відмову в порушені кримінальної справи з застосуванням ст. 62 Конституції України, а відносно (ОСОБА №1) то все навпаки.
Так наприклад є обвинувачення (ОСОБА №1) коли йому інкримінується епізод від 26.06.2011 р., якій грунтується начебто на доказах, в основі яких лежать начебто покази, тільки однієї вигаданої і дуже сумнівної особи — Вакулюк І.І.. Тобто твердження однієї особи проти іншої. І це на думку обвинувачення було достатньо для порушення кримінальної справи.
Тепер ще раз щодо аналізу, тих обставин, що відбулись 06.07.2011 р., коли були затримані (ОСОБА №1) і (ОСОБА №2) . При цьому треба звернути увагу на той факт, що було затримано двох ((ОСОБА №1) і (ОСОБА №2) ), а порушили справу тільки відносно одного (ОСОБА №1), але якщо допустити, що не порушення кримінальної справи відносно (ОСОБА №2) було у зв’язку з тим, що він є агентом міліції, то очевидно, що всі оперативні закупки за участю вказаного можливого агента, на які посилаються у постанові про порушення кримінальної справи і про притягнення в якості обвинуваченого (ОСОБА №1), є повною фікцією, тому як це прямо виходить з показів як самого (ОСОБА №2), так і (ОСОБА №1), який також бачив як (ОСОБА №2) злив зі своїх двох шприців усе на землю. Це також підтверджується аудіозаписом проведеного мною опитування самого (ОСОБА №2) і показами (ОСОБА №1) Н.О., в яких той також повідомив, що він і (ОСОБА №1) встигли злити зі своїх шприців рідину, і на момент їх затримки шприци були пусті. І звісно, у цьому випадку будь якого об’єкту, який міг бути досліджений спеціалістам, на предмет наявності як тієї кількості, так і якості можливих наркотичних засобів, не могло навіть і бути взагалі.
Але якщо допустити, що у (ОСОБА №3), як у можливого агента міліції (тому, як свідків вживання нею вказаної рідини, окрім її слів, немає), щось і залишилось, то гіпотетично вона могла б віддати вказану рідину на дослідження, але ж при цьому я все одне враховую той факт, що вона вже також спростувала факт наявності в неї залишків тієї рідини як при її адвокатському опитуванні, так і ході судового засідання, що робить таку можливу оперативну закупку знову ж таки дуже сумнівною з процесуальної точки зору. Тому як також немає фактичних даних, що вона дійсно її не використала у вигляді ін’єкції. Тому я вважаю, що можна зробити доволі логічний висновок, що стосується цієї так званої оперативної закупки, проведеної 06.07.2011 р., як такої, що або була проведена не у відповідності до діючого законодавства, або її не було взагалі, тому як усі фігуранти вказаних подій стверджують, що тієї якості та кількості рідини, яка була начебто зафіксована і досліджена, не було взагалі в жодного з фігурантів тих подій.
Таким чином, по справі чітко проглядаються відповідні факти стосовно незаконності джерел отримання доказів, що у свою чергу свідчить про те, що при цих обставинах неможливо було б реально встановити і провести дослідження вказаної кількості і якості речовини (рідини), начебто вилученої у (ОСОБА №1), або наданою неустановленим агентом міліції, тому як є відповідні факти, що таких зразків фактично просто не було у наявності у вказаних осіб, а в постанові про порушення кримінальної справи і про притягнення в якості обвинуваченого є відповідні посилання на якісь висновки спеціалістів за № 925 і 926 від 07.07.2011 р., згідно яких фактично не існуючі (згідно даних які були отримані мною у результаті адвокатських опитувань) зразки у відповідній якості і кількості були визнані наркотичними засобами, що прямо вказує на очевидність фальсифікування доказів по справі.
Окремо слід звернути увагу на свідчення вигаданої особи «Вакулюк І.І.» з матеріалів справи, починаючи з першого протоколу допиту (ОСОБА №1) (а це коли ще не було захисника) (а.с. 128-130) останній вказав, що його затримали разом з особою якому він начебто продав наркотик, як відомо з матеріалів досудового слідства а саме протоколу допиту свідка (ОСОБА №2) (а.с. 89-92) і очної ставки (ОСОБА №1) — (ОСОБА №2) (а.с. 236-239), а також очної ставки (ОСОБА №1) -(ОСОБА №3) (а.с.104) Де (ОСОБА №3) підтвердила що 06.07.2011 бачила (ОСОБА №2) у себе під під’їздом разом з (ОСОБА №1). Тобто у судових засіданнях було чітко встановлено, що йдучи від (ОСОБА №3), (ОСОБА №1) і (ОСОБА №2), ні з ким більш не зустрічались, нікуди не заходячи, зайшли у Відрадненський парк, де (ОСОБА №2) начебто намагався зробити собі ін’єкцію, після чого і були затримані працівниками міліції.
Тому допит у ході судового засідання 05.04.2012 р. свідка під вигаданим ім’ям — Вакулюк І.І., говорить про явну фальсифікацію матеріалів справи, так як з матеріалів справи ПРЯМО вбачається, що свідком під вигаданим ім’ям — Вакулюк І.І., це був ніхто інший як (ОСОБА №2), і який на момент допиту свідка у вказаному судовому засіданні вже був померлим.
Тому очевидно, що підсудний (ОСОБА №1), взагалі ніколи не зустрічався з особою, яка була опитана у судовому засіданні 05.04.2012 р., як свідок Вакулюк І.І. і це також підтверджується і деякими протиріччями в показах понятих Міненкова і Куповського, а особливо тим, що вказані поняті прямо вказали, що вони не бачили (ОСОБА №1), при проведені начебто оперативної закупки, як 26.06.2011р., так і 06.07.2011 р.. Крім того сама особа, яка була допитана у судовому засіданні, як свідок Вакулюк, якій також дав дуже суперечливі покази, тай ще при пред’явлені йому фототаблиці з різними особами, на прохання захисту відповісти на питання чи може він впізнати (ОСОБА №1), впізнав невідому особу у вказаній фототаблиці, під № 2 (при чому фотографії (ОСОБА №1) взагалі не було в цій фототаблиці) і навпаки, на прохання захисту відповісти на питання чи є серед осіб на фототаблиці, поняті які були присутні при вказаних оперативних закупках, відповів, що тут їх нема, хоча на фототаблиці під № 6 знаходилась фотографія понятого Мінінкова Р.А.
Вказані факти також вказують як на відсутність самої Постанови про оперативну закупівлю наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів від 01.06.2011 р., як законної правової підстави для проведення такої оперативної закупки 06.07.2011 р., так на і відсутність самого факту проведення цієї закупки, та й усіх подальших дій проведених працівниками ВБНОН Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві, по тій версії, яка викладена у обвинувальному висновку. І захист вважає, що це вже настільки очевидно для всіх учасників цього судового процесу і не потребує проведення додаткової судово-логічної експертизи, на випадок несприйняття цих логічних висновків. Але якщо стосовно цього у суду є сумнів, то на думку захисту, треба відновити судове слідство, тай призначити судово-логічну експертизу, щоб встановити логічність усіх вказаних подій.
Вказане фальсифікування по епізоду від 06.07.2011 р. автоматично ставить під сумнів і факт і законність проведення такої оперативної закупки від 26.06.2011 р. з боку цього ж агента міліції, зі всіма належними з цього наслідками.
Крім того, при порушені кримінальної справи, органами досудового слідства взагалі не приймався до уваги той факт, що величезне практичне та теоретичне значення для правозастосування має прецедентна практика Європейського суду з прав людини. А саме ст. 6 Конвенції стосовно використання у кримінальному провадженні інформації, отриманої від таємних агентів правоохоронних органів, особливо в результаті здійснення провокацій такими агентами (такі визначаються Судом терміном «agents-provocateurs» – агенти-провокатори).
А враховуючи той факт, що оперативна закупка здійснювалася на підставі Інструкції «Про порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання предметів, товарів і речовин, у тому числі заборонених до обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності» (затверджена наказом МВС України, СБУ, Державної податкової адміністрації України від 30 листопада 2001 р. № 1065; далі — Інструкція), яка прямо забороняє надавати дані про таких агентів, що разом з тим це суперечить вимогам міжнародних договорів України, згоду на ратифікацію яких було надано Верховною Радою України, стосовно їх опитування, проведення очних ставок та інших слідчих дій, у зв’язку з чим я бачу відповідну проблему і в цій справі.
Це стосується саме того факту, коли агенти правоохоронних органів застосовуються для провокування особи на скоєння злочину. Ця проблема знайшла своє відображення в індивідуальних заявах до Європейського Суду (ст. 34 Конвенції) щодо порушення державами насамперед ст.6 §1 Конвенції про право на справедливий судовий розгляд, якою передбачено, що «…кожен … при встановленні обґрунтованості кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд … незалежним і безстороннім судом …».
Дійсно, питання справедливості при порушенні таких кримінальних справ, та й обвинувальних вироків у таких справах, стоїть дуже гостро. З однієї точки зору, особа, яка скоїла злочин, повинна понести відповідальність без розгляду тих причин, які спонукали її вчинити, за принципом «зуб за зуб», навіть якщо її навмисно спровокували правоохоронні органи. Не можна заперечити, що це теж є формою справедливості. Проте така форма справедливості притаманна насамперед людям давнього минулого з їх жорсткими релігійними віруваннями. Такий підхід, наприклад, притаманний закону, який міститься у Старому Заповіті, що був наданий Мойсею. Головним принципом цього закону є «покарання за гріх – смерть» без будь-яких умов. З іншої точки зору, призначення покарання особі за злочин, який вона, можливо, ніколи б не зробила, якщо б не відбулось міліцейської провокації, є фактично жорстоким вершенням долі людини з боку держави.
Вимогами справедливості у такому сенсі є утримання від підбурювання особи до вчинення правопорушення, а також прийняття до уваги причин його вчинення. Такий підхід притаманний новозавітнім християнським принципам, зокрема принципам милосердя та прощення. У кримінальному праві європейських країн, яке ґрунтується на християнських традиціях, такий підхід знайшов свій прояв у нормах про звільнення від відповідальності осіб, що не розуміли значення своїх дій, пом’якшення відповідальності у деяких випадках тощо.
Отже, справедливість порушення кримінальної справи, з подальшим обвинуваченням і засудженням особи в результаті провокації агентів міліції треба розглядати виключно з оглядом на Конвенцію. Оскільки, відповідно до ст.1 Конвенції, практичне правозастосування та нормотворчість у державах — учасницях Конвенції повинні приводитись у відповідність із положеннями Конвенції, конче необхідним є з’ясування того, якої точки зору дотримується Європейський Суд з прав людини у своїй прецедентній практиці.
Так, Суд неодноразово зауважував, що тлумачення Конвенції здійснюється у відповідності до її «предмету» та «цілей» (рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства від 21.02.1975 р.), а також розглядаючи Конвенцію як єдине ціле (рішення у справі Спорронг та Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982 р.). Зокрема, преамбула Конвенції має вирішальне значення для цілей її тлумачення. Щодо питання, яке розглядається, найбільше значення має таке місце преамбули: «… сповнені рішучості, як уряди європейських країн, що є однодумцями і мають спільну спадщину політичних традицій, ідеалів, свободи та верховенства права, зробити перші кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальній декларації …». Таким чином, Європейський суд з прав людини тлумачить положення Конвенції «автономно», тобто незалежно від їх визначення у законодавстві країн-учасниць Конвенції, надаючи особливе значення висловленню «верховенство права», а також звертаючи увагу на спільну спадщину традицій та ідеалів європейських країн. Відповідно і поняття справедливості Європейський Суд тлумачить у своїх рішеннях в ключі спільної спадщини традицій та ідеалів європейських країн, серед яких є «гуманізм», «демократія», «плюралізм» тощо. Такий висновок підтверджується багатьма рішеннями Суду, в т.ч. й тими, що стосуються використання поліцією «agents-provocateurs» для викриття злочинів.
Так, у справі «Тейксієра де Кастро проти Португалії» від 9.07.1998 р., яка стосувалась засудження заявника за торгівлю наркотиками в результаті провокації агентів поліції, Суд відмітив, що «…використання агентів під прикриттям повинно бути обмежено, а також повинні бути надані гарантії навіть у справах, що стосуються боротьби із обігом наркотиків. Безсумнівно, що зростання організованої злочинності вимагає відповідних заходів, проте право на справедливе судочинство займає провідне місце (див. рішення у справі Делькорт проти Бельгії від 17.01.1970 р., § 25) та не може бути принесено у жертву доцільності. Загальні вимоги справедливості, висловлені у статті 6, застосовуються до проваджень у всіх формах кримінального обвинувачення, від самого простого до найбільш складного. Суспільний інтерес не може виправдати використання доказів, отриманих в результаті поліцейського підбурювання…» (див. § 36). Приймаючи рішення у цій справі про порушення Португалією ст.6 § 1 Конвенції, Суд наголосив, що «… нема підстав вважати, що без їх втручання (агентів) його (злочин) було б скоєно. Таке втручання та його використання у сумнівному кримінальному провадженні означало з самого початку, що заявника було остаточно позбавлено права на справедливий судовий розгляд. Відповідно, мало місце порушення ст. 6 § 1 Конвенції….».
Тому правники (орган дізнання або слідчий), які мають повноваження порушити кримінальну справу і притягнути особу в якості обвинуваченого, повинні зрозуміти, що завданням правової держави є не тільки покарання особи, що порушила закон, а насамперед створення умов, щоб утримати особу від вчинення порушення. Важко не погодитись із тим, що кожна людина знаходиться у полоні власних пристрастей, часто низьких. Але влада державі надана для того, щоб стримувати такі пристрасті заради суспільного блага, а не для того щоб їх стимулювати.
Тепер, що стосується використання показань агентів у кримінальному провадженні. Зазвичай, правоохоронні органи зацікавлені у збереженні анонімності власних агентів. Це досягається шляхом обмеження можливості їх контактів із обвинуваченим та його адвокатом не тільки на стадії попереднього розслідування, але і навіть під час судового слухання справи.
Хоча такий інтерес міліції є обґрунтованим, він не повинен стояти на заваді праву особи допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, що гарантоване п.п. d) §3 ст.6 Конвенції. Європейський Суд з прав людини неодноразово критикував подібні дії національних правоохоронних органів та визнавав порушення зазначеного положення Конвенції. Зокрема, у справі «Люді проти Швейцарії» (рішення від 26.05.1992 р., §§ 49-50), у якій національні суди винесли вирок п. Люді за торгівлю наркотиками в результаті провокації агента поліції, але відмовились надати можливість п.Люді та його захиснику допитати агента, Суд відмітив: «… ані слідчий суддя, ані кримінальні суди не змогли або не бажали вислухати Тоні (агент поліції) як свідка для проведення співставлення, у якому твердження Тоні контрастували б із заявами п. Люді; більше того, ані п. Люді, ані його захисник не мали можливості задавати йому питання та піддати сумніву його правдивість. Це могло б бути зроблено у такій формі, яка б враховувала законний інтерес поліції у справі із поставкою наркотиків стосовно захисту анонімності власного агента і надала б можливість захистити його та використовувати у подальшому. Отже, права захисту були обмежені до такої межі, що заявник не мав справедливого судового розгляду його справи. Таким чином, відбулось порушення п.п. d) § 3 ст.6 разом із § 1 ст.6 Конвенції….» .
Слід зауважити, що використання судом свідчень анонімних свідків теж може становити загрозу правам, що гарантовані п.п. d) § 3 ст.6 Конвенції, у зв’язку із неможливістю для захисту допитати свідків обвинувачення. Так, у справі Костовскі проти Нідерландів (рішення від 25.10.1989 р., § 41-42, яке стосувалось обвинувачення заявника за свідченнями анонімних свідків), Суд зауважив: «…Як правило, такі права (за ст.6 Конвенції) вимагають, щоб обвинуваченому була надана адекватна та відповідна можливість оспорювати твердження свідка обвинувачення та ставити йому запитання … Така можливість не була надана заявнику у цій справі…».
Така ж сама точка зору була викладена і в Практиці розгляду судами справ про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, виданим Верховним судом України (та викладеним на офіційному сайті ВРУ — http://www.scourt.gov.ua), щодо Дотримання вимог чинного законодавства під час проведення оперативної закупівлі, де зокрема було вказане наступне: «… Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» (від 9 червня 1998 р.) зазначив, що використання негласних агентів має бути обмеженим і забезпеченим гарантіями навіть у справах, пов’язаних із боротьбою з торгівлею наркотиками. Суспільним інтересом не можна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання до такої діяльності з боку працівників міліції. Враховуючи викладене, а також обов’язковість застосування судової практики Європейського суду з прав людини при проведені досудового слідства, необхідно перевіряти, чи не було з боку працівників міліції та їхніх довірених осіб підбурювання та організації придбання і збуту наркотичного засобу…».
Також слід зауважити, що всі ці рішення Європейського Суду з прав людини, на які є посилання в цієї скарзі, згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (№3477-15) є джерелом права для України, тобто правоохоронці: «…застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права….» але на жаль, при порушені вказаної кримінальної справи, нічого з цього до уваги органом досудового слідства не бралося взагалі.
Крім того обов’язково слід відзначити, що 09.07.2011 р. була винесена Постанова про порушення кримінальної справи і об’єднання, яка була винесена з порушенням розділу 8, ч. 7, пункту 21 Інструкції про єдиний облік злочинів, затвердженою сумісним наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, Службою безпеки України, Державної податкової адміністрація України, Міністерством юстиції України, № 20/84/293/126/18/5 від 26.03.2002 р. (нема порядкового номера справи) що свідчить про порушення кримінальної справи задніми числами.
У ході судового слідства, захистом неодноразово вказувалось на відсутність навіть приводів і підстав для порушення вказаних справ, так як ті докази на підставі яких начебто порушувались вказані кримінальні справи, були отримані з явними порушенням вимог закону і є неналежними доказами і тому вони повинні бути виключені із судового розгляду, ще до етапу судових дебатів.
Прийняття рішення, щодо цього клопотання, саме перед тим як будуть призначені судові дебати, не суперечило би вимогам повноти, всебічності та об’єктивності розгляду справи.
Але суд на жаль цього так в не зробив, і переніс етап оцінки доказів безпосередньо на стадію винесення остаточного рішення по справі.
Разом з тим, суду все одно треба буде давати правову оцінку усім доказам по справіу відповідності до вимог ч. 3, ст. 62 Конституції України яка наголошує, що: «…обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом і на припущеннях…», хоча б як це було зроблено у випадку з агентами міліції (ОСОБА №3) (а.с.14) і (ОСОБА №2) (а.с.17)
Зазначене положення Конституції України зобов’язує суд розглядатиме питання про допустимість доказів для здійснення правосуддя; визнавати їх отриманими з порушенням закону; виключати їх з доказової бази звинувачення і відповідно з розгляду справи; неприпустимість мотивування постанови визнання у справі доказами, які одержані з порушенням закону.
Ще раніш, захист неодноразово вже звертав увагу суду на «законність» джерел отримання деяких доказів по справі, які начебто стали приводом та підставою для порушення вказаної Постанови про порушення кримінальної справи та об’єднання кримінальних справ в одне провадження від 09.07.2011 р., де в якості джерел, фігурують матеріали так званої оперативної закупки, та виявлення наркотичних засобів на підставі протоколу огляду місця події. При цьому слід зазначити, що вказані матеріали оперативної закупки від 06.07.2011 р., не можуть розглядатись як докази по вказаній кримінальній справі, так як законність джерела отримання вищевказаних доказів визиває дуже великій сумнів захисту. Це виходить з того, що проведення оперативних закупок проводиться на підставі відповідного закону. Так згідно п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 року, порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання визначається нормативними актами МВС України, податкової міліції, СБУ, погодженими з Генеральною прокуратурою України та зареєстрованими Міністерством юстиції України. Таким нормативним актом є Інструкція «Про порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання предметів, товарів і речовин, у тому числі заборонених до обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності», яка затверджена наказом МВС України, СБУ, Державною податковою адміністрацією України від З0 листопада 2001 року за № 1065.
Згідно ст. 5 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» де прямо вказано, що: «…Для одержання доказів злочинної діяльності, пов’язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, працівникам органів (підрозділів), яким надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, за постановою начальника відповідного органу, погодженою з прокурором, дозволяється проведення операції щодо придбання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів — оперативної закупки…» Тобто на одну оперативну закупівлю потрібна одна конкретна постанова.А в матеріалах вказаної кримінальної справи є дві оперативної закупки, але тільки одна Постанова про оперативну закупівлю наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів від 01.06.2011 р. (а.с. 22) та її відповідна копія (а.с. 37).
На підставі цієї Постанови, як видно з представлених матеріалів, законно, начебто була проведена оперативна закупівля тільки 26.06.2011 року. Хоча і сам факт проведення оперативної закупівлі викликає у захисту дуже великій сумнів, виходячи з наступної аргументації:
- Сам підсудний (ОСОБА №1) повністю заперечує факт продажу ним наркотичних засобів будь кому — 26.06.2011 р.
- Усі гроші начебто передані йому агентом міліції у нього на вилучались, а 10 грн. які незаконно були підкинуті вже в приміщені міліції і оформлені з порушенням КПК України, у вигляді протоколу огляду місця події, особою яка не мала права на проведення такої слідчої дії, не може бути належним доказом.
- Поняті не бачили фактів передачі наркотичних засобів і грошей друг другу означеними особами.
- Згідно пояснень «Вакулюк І.І.» даних ним у ПРОТОКОЛІ доставки та вилучення засобів, придбаних при проведенні оперативної закупівлі, перед зустріччю з (ОСОБА №1) він телефонував йому, але на роздруківки оператора зв’язку видно, що саме 26.06.2011 р. (ОСОБА №1) взагалі не з ким по телефону не спілкувався.
- Свідок «Вакулюк І.І.» допитаний у судовому засіданні 05.04.2012 р. взагалі не впізнав не самого (ОСОБА №1), а ні понятого Мінінкова Р.А.
- Поняті Мінінков Р.А. і Куповський, які двічі приймали участь в оперативних закупках, жодного разу не бачили (ОСОБА №1) і тому не могли його впізнати.
- Таким чином, виходить що це тільки суперечливі свідчення одного сумнівного агенту міліції, які навіть не знаходять свого подальшого підтвердження іншими матеріалами справи, а навпаки це є підтвердження фальсифікації матеріалів справи.
Разом з тим слід відмітити що в матеріалах кримінальної справи, начебто в якості підстави проведення другої оперативної закупівлі (06.07.2011 р.), вкладена відповідна копія цієї ж самої Постанови про оперативну закупівлю наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів і від цієї ж дати — 01.06.2011 р. (а.с. 37), тобто другий екземпляр вказаної Постанови повністю з однаковим текстом і справжніми печатками, скоріш за все був вилучений з матеріалів оперативно-розшукової справи або з її іншого спостерігаючого провадження і приєднаний до матеріалів кримінальної справи, щоб надати оманливу видимість законності проведення оперативної закупки, та порушення кримінальної справи, але що фактично явно не відповідає дійсності) що однозначно ! вказує на безпідставність і незаконність проведення другої оперативної закупки по епізоду від 06.07.2011 р. зі всіма її додатковими матеріалами (Актами, протоколами і висновками експертів) щодо цього.
Це також знайшло і своє підтвердження у ході допиту у судовому засіданні 09.02.2012 р. оперуповноваженого ВБНОН Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві — (Особа №7) який був ініціатором вказаного ОРС (оперативно-розшукової справи), та який показав що вказані Постанови є двома окремими постановами, але пояснити яка була необхідність винесення двох повністю ідентичних постанов про проведення двох оперативних закупівель наркотичних засобів, — не зміг. Також (Особа №7) не зміг пояснити, чому в постановах не вказано про повторність другої постанови, чому не було вказано коли оперативна закупка проводиться з вилученням наркотичних засобів, або без такого вилучення, А в якості доводів останній посилався тільки на один контраргумент, начебто про наявність в постановах напису щодо проведення таких закупок без конкретизації зазначення щодо первинності або вторинності у вказаній постанові, посилаючись начебто на текст у постанові, щодо невизначеності цього моменту з повторності обумовленому начебто невизначеними домовленостями покупця і продавця, разом з тим в тексті вказаних постанов, є наступний текст, щодо певних домовленостей (дослівно): «…Провести оперативну закупівлю наркотичних засобів …в кількості за домовленістю, на суму за домовленістю …», таким чином видно що мова у тексті Постанови, йде тільки за кількість, та за суму закупленого наркотичного засобу, а не за повторність проведення другої оперативної закупівлі.
Крім того, постановлення цих двох однакових постанов суперечить елементарному здоровому глузду, тобто навіщо виносити дві однакові постанови в один і той день, погоджувати їх в один і той день, коли можливо, вже після першої оперативної закупівлі, підозрюваний міг би бути затриманий. Якщо оперативна закупівля, наперед повинна була проводитись без затримання, то це обов’язково повинно бути вказано в Постанові про оперативну закупівлю наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, як того вимагає Інструкція «Про порядок проведення оперативної закупівлі та контрольованого постачання предметів, товарів і речовин, у тому числі заборонених до обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності», яка затверджена наказом МВС України, СБУ, Державною податковою адміністрацією України від З0 листопада 2001 року за № 1065, що також знайшло своє підтвердження і в Ухвалі Апеляційного суду м. Києва по справі№ 11 -а-620, від 12.06.2009 р., (головуюча суддя Ковальська В.В.), де було сказано наступне: «…У постановах про оперативну закупівлю наркотичних засобів у ОСОБА_1 не передбачений вид оперативної закупівлі в сенсі затримання продавця, хоча у кожному конкретному випадку передбачається оперативна закупівля без затримання продавця, або оперативна закупівля з його затриманням…».(Копія вказаної Ухвали є в матеріалах кримінальної справи)
Разом з тим не зважаючи, на наявні та вказані аргументи захисту, щодо безпідставності, алогічності, та незаконності проведення другої оперативної закупки по другому епізоду від 06.07.2011 р., по одній і тій же Постанові про оперативну закупівлю наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів від 01.06.2011 р., захист додатково заявив клопотання, про уточнення, та перевірку вказаних свідчень оперуповноваженого ВБНОН Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві — (Особа №7), стосовно проходження процедури реєстрації вказаної постанови, тобто витребувати та оглянути у судовому засіданні, оригінали книг обліку відповідної вихідної та вхідної документації, за відповідний період з 30.05.2011 р. по 15.06.2011 р. з Солом’янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, та такі ж оригінали книг обліку відповідної вихідної та вхідної документації за цей ж період з ГУ МВС України в м. Києві, та Прокуратури м. Києва, для перевірки відправлення та отримання конкретній кількості вказаної Постанови про проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу від 01.06.2011 р., а також витребувати з Солом’янського РУ ГУ МВС України оперативно-розшукову справу стосовно підсудного (ОСОБА №1), для перевірки наявності Постанови про відкриття оперативно–розшукової справи, та наявності в неї відповідної кількості Постанов про проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу від 01.06.2011 р., та витребувати з Прокуратури Солом’янського району, наглядову справу, в якій знаходиться відповідні копії Постанов про проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу від 01.06.2011 р.
Крім того, захист також просив викликати у судове засідання та допитати в якості свідків: Осіб з якими узгоджувалась, та погоджувалась вказана Постанова, а саме: 1-го заступника ГУ МВС України в м. Києві – О.І. Кравченко, та заступника прокурора м. Києва – Безкоровайного В.Д. на предмет того, скільки у дійсності було вказаних Постанов, і якщо їх дійсно було дві (що дуже і дуже сумнівно), то яка тоді була нагальна та попередня необхідність одночасно затверджувати і погоджувати ці дві постанови одразу? І чому у постановах не йшла мова про повторність? Чому у вказаних постановах не було вказано обов’язкова норма щодо проведення оперативної закупки с затриманням особи, або без затримання? Тобто, чому не було дотримано вимог п.2.1. Інструкції про порядок проведення оперативної закупівлі та контрольного постачання предметів, товарів і речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності, затвердженої наказом МВС України, Служби безпеки України, ДПА України від 30.11.2001 року № 1065 дск/307дск/482дск.?
При чому слід зазначити, що незадоволення цього клопотання у повному обсязі, або тільки його часткового задоволення, то ця обставина робить заявлене захистом клопотання повністю безглуздим, так як навіть частково його задоволення вказує саме на правоту позиції захисту, щодо вказаних постанов, як однієї і тією постанови.Так як заявлене захистом клопотання, навіть всупереч презумпції невинуватості, направлено не так на доказування відсутності існування цих двох постанов, як надання можливості обвинуваченню доказати факт їх фактичного існування, але обвинувачення цією можливістю так і не скористалось, що додатково підтверджує правоту і аргументацію захисту, а також буде вказувати на порушення принципу змагальності, відповідно і порушення права на захист від необґрунтованого, та незаконного обвинувачення, а також небажання суду встановити об’єктивну істину по справі, та намагання підтримати сторону обвинувачення, всупереч вказаним правовим нормам, судової практики у вигляді Ухвал Апеляційного суду м. Києва, по аналогічним правовим ситуаціям, вимогам передбачених в ст. 62 Конституції України.
І в підтвердження цієї тези, яка не викликає сумніву внаслідок її безперечної логічності, захист хоче ще раз послатись на Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011 р., по справі № 1-31/2011, за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України. Який у своєму рішенні визначив наступне: «…В аспекті конституційного подання щодо суб’єктів одержання доказів у кримінальній справі в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом …Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене…». (Копія вказаного рішення є в матеріалах справи так як була надана суду, ще на попередньому судовому засіданні)
Також слід врахувати і вже доволі напрацьовану судову практику щодо розгляду аналогічних справ, з подібними фактами в них. Так згідно Ухвал Апеляційного суду м. Києва, винесених по декільком аналогічним справам № 11-а-1294/09 від 03.07.2009 р., №11 -а-620 від 12.06.2009 р., № 11-а-1350/ 10 від 14.07.2010 р. (Копії вказаних Ухвал додавалась ще на попередньому судовому засіданні), чітко видно позицію суддів Апеляційного суду м. Києва, щодо визнання подібних фактів проведення оперативних закупок, без відповідних постанов на це. Так тільки у одній Ухвалі апеляційного суду, сконцентрована головна квінтесенція щодо цього, так наприклад колегією суддів, було прямо вказано, що: «…згідно зі ст. 65 КПК України докази збираються у встановленому законом порядку. У п.11 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 11.02.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування» звертається увага судів на те, що їхні висновки не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих із порушенням процесуального порядку збирання останніх.
Заслуговують на увагу доводи апеляції адвоката ОСОБА_3 про відповідність оперативної діяльності працівників ВБНОН Деснянського РУГУ МВС України в м. Києві Закону України « Про оперативно-розшукову діяльність» та Закону України « Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 р.
Як вбачається з матеріалів справи органи досудового розслідування допустили істотне порушення закону, внаслідок чого зібрані по справі докази по епізодам від 1 та 28 вересня 2009 р. є неналежними, а вирок у зв’язку з чим в цій частині не можна визнати законним і обгрунтованим.
Так, три контрольовані закупки психотропної речовини у ОСОБА_2 особою під вигаданим прізвищем ОСОБА_4 проведені на підставі однієї постанови від 25.08.2009 року, яка дає право на проведення тільки однієї контрольованої закупки ( а.с.10, 33,43), тобто фактично контрольовані закупки у ОСОБА_2. 1 та 28 вересня проведені незаконно…»
Особливо, при цьому слід зауважити і на ту обставину, що проведення самої оперативної закупівлі 06.07.2011 р. так як це вказано в обвинувальному висновку, не відповідає фактичним обставинам справи і на думку захисту є сфальсифікованим органами ОБНОНу і досудового слідства. Захист приходить до такого висновку, виходячи с наступного:
З матеріалів справи, та допитів свідків у ході судового слідства, вбачається що (ОСОБА №1) (згідно показів самого (ОСОБА №1), показів (ОСОБА №2), показів (ОСОБА №3), та навіть показів особи яка була під прізвищем «Вакулюк», даних ними як на досудовому так і у ході судового слідства, та згідно витягу з телефонних дзвінків (ОСОБА №1) Підсудний (ОСОБА №1), ніколи не зустрічався з особою, яка була опитана у судовому засіданні як свідок «Вакулюк І.І.», це також підтверджується і деякими протиріччями в показах понятих Міненкова і Куповського, а особливо тим, що вказані поняті прямо вказали, що вони ніколи не бачили (ОСОБА №1), як при проведені начебто оперативної закупки, як 26.06.2011р., так і 06.07.2011 р.. Крім того сама особа, яка була допитана у судовому засіданні, як свідок «Вакулюк», якій також дав дуже суперечливі покази, тай ще при пред’явлені йому фототаблиці з різними особами, на прохання захисту відповісти на питання чи може він впізнати (ОСОБА №1), впізнав невідому особу у вказаній фототаблиці, під № 2 (при чому фотографії (ОСОБА №1) взагалі не було в цій фототаблиці) і навпаки, на прохання захисту відповісти на питання чи є серед осіб на фототаблиці, поняті які були присутні при вказаних оперативних закупках, відповів, що тут їх нема, хоча на фототаблиці під № 6 знаходилась фотографія понятого Мінінкова Р.А. Вказані факти також вказують як на відсутність самої Постанови про оперативну закупівлю наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів від 01.06.2011 р., як законної правової підстави для проведення такої оперативної закупки 06.07.2011 р., так на і відсутність самого факту проведення цієї закупки, та й усіх подальших дій проведених працівниками ВБНОН Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві, по тій версії, яка викладена у обвинувальному висновку. І захист вважає, що це вже очевидно для всіх учасників цього судового процесу.
Також окремо слід зауважити, що в матеріалах справи, і безпосередньо у Постанові про порушення кримінальної справи є посилання на такий документ, як Протокол огляду місця події (а.с. 52) – згідно якого у (ОСОБА №1) начебто вилучили шприц 5 мл. з рідиною бурого кольору (а в самій Постанові про порушення кримінальної справи – з посиланням на цей же Протокол оглядумісця події чомусь вказано на рідину світло-коричневого кольору) і гроші в сумі 22 грн.. При цьому також слід зазначити, що вказаний протокол був складений в порушення ст. ст. 85, 190, 191 КПК України, так як огляд так званого місця події проводила не уповноважена на це особа, тобто не слідчій як це передбачено в означених статтях КПК України, а оперуповноважений ВБНОН Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві — (ОСОБА №4), що робить цій Протокол таким якій складений під час проведення слідчих дій і не є документом оперативно-розшукових заходів, складений вже після передання кримінальної справи слідчому, без відповідного доручення останнього (в матеріалах справи відсутня Постанова про формування оперативно-слідчої групи, є тільки постанова про формування слідчої групи, в склад якої увійшли тільки слідчі), що також робить цей документ таким що явно не відповідає вимогам законності джерел отримання вищевказаних даних, Судова практика з цих питань, однозначно вказує, що у цьому випадку є порушення закону. Так наприклад у аналогічному випадку це також було вказано в Ухвалі апеляційного суду м. Києва від 26.05.2010 р. (Копія була додана раніш), де сказано, що: «…надано відповідну правову оцінку законності джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи. …одержані до порушення кримінальної справи, в ході оперативно — розшукових заходів, а тому повинні були б бути здійснені та оформлені відповідно до вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Натомість, зазначені дані оформлені як такі, що зібрані в ході проведення слідчої дії, з посиланням на ст. 85 КПК України, що неможливо до прийняття рішення про порушення кримінальної справи.
Наведене дало суду підстави поставити під сумнів законність джерела отримання вищевказаних даних…».
Допитаний у ході судового засідання 09.02.2012 р., оперуповноважений ВБНОН Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві — (Особа №7) підтвердив, факт складення ним вказаного протоколу огляду місця події, та зухвало (тобто зовсім не аргументуючи) ще й цинічно заявив, що він діяв у строгій відповідності до вимог ст. 190 КПК України, що звісно не відповідає вимогам вказаної статті, та навпаки вказує на незаконність, та непрофесійність дій вказаного оперуповноваженого ВБНОН, при складанні ним вказаного протоколу огляду місця події, замість слідчого, що звісно робить цей протокол – незаконним.
Особливо хочу звернути увагу суду, на те що згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», у якої зазначено, що докази повинні визнаватися такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
Крім того у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від З0 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» ще раз наголошено на тому, що згідно з ч. З ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв’язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.
При цьому захист просить також врахувати, що вже не однократно, а саме 14.10.2011 р., 17.11.2011р., та 19.04.2012 р. захист вже піднімав аналогічні питання, але тоді головуюча суддя, вирішила не розглядати це питання, на тих стадіях процесу а повернутись до нього вже на кінцевих стадіях розгляду справи.
Таким чином, враховуючи все перелічене видно що докази по епізодами від 06.07.2011 р., такими, що отримані з порушенням вимог закону і повинні були бути виключені із судового розгляду як письмові докази, а саме:
— Постанова про проведення оперативної закупівлі від 01.06.2011 р. як правову підставу начебто для проведення саме оперативної закупки 06.07.2011 р. у (ОСОБА №1) (а.с.37);
— Акт огляду покупця перед проведенням оперативної закупки від 06.07.2011 р.(а.с.38);
— Протокол доставки та вилучення засобів, придбаних при проведені оперативної закупівлі від 06.07.2011 р. (а.с.40);
— Висновок спеціаліста № 926 від 07.07.2011 р. (а.с.43);
— Висновок експерта № 528 від 10.08.2011 р. (а.с.47);
— Протокол огляду місця події від 06.07.2011 р. (а.с.52);
— Висновок спеціаліста № 925 від 07.07.2011 р. (а.с.61);
— Висновок експерта № 588 від 10.08.2011 р. (а.с.65).
Про що захист неодноразово заявляв клопотання, у ході судового розгляду у суді першої інстанції, але які так і не були задоволені, без відповідних мотивувань.
Таким чином підводячи підсумок, по епізодам від 06.07.2011 р. слід зазначити, що вказане обвинувачення не доказане виходячи з наступної аргументації:
- Сам підсудний заперечує, проти такого тлумачення його дій, так як він знаходився під психологічним тиском з боку агентів міліції, які його провокували, привести їм наркотичні засоби.
- По справі не вбачається, з яких законних джерел були отримані зразки для проведення експертних досліджень. Так як по справі видно, що свідок Вакулюк І.І. який був опитаний у ході судового засідання 05.04.2012 р., дійсно вигадана особа, яка навіть не змогла впізнати а ні (ОСОБА №1) , а ні понятого Міненкова. А реальні учасники вказаних подій, а саме (ОСОБА №3) і (ОСОБА №2), показали, що в них не було (використала, та злив), та й вони також не надавали зразки для експертних досліджень. А відсутність законного вилучення вказаних зразків, породило їх алогічність щодо їх різниці у кольорі речовини (тобто фігурує декілька кольорів речовини – бура, коричнева, та світло-коричнева), а також і невідповідність і концентрації наркотичних засобів в зразках речовини яка досліджувалась.
- Твердження свідка (ОСОБА №2), стосовно того що в злитих ними шприцах був не наркотичний засіб, а каплі для очей, визивають явний сумнів, так як тоді виникає просте питання, а чому він взагалі тоді зливав шприці, якщо в них не було наркотичного засобу. Який в цьому був сенс ? Крім того що такі свідчення суперечать нормам елементарної логіки, вони також суперечать і звукозапису при адвокатському опитуванні, де чітко чути, що (ОСОБА №2) повністю підтверджував свідчення (ОСОБА №1), щодо фактів злиття та й інших подій того дня.
- Тому з урахуванням сукупності обставин які встановлені у ході досудового і судового слідства, а саме звукозапису проведеному у ході адвокатського опитування відносно (ОСОБА №3), (ОСОБА №2), показів підсудного (ОСОБА №1), показів свідків (ОСОБА №3), та (ОСОБА №2) (якій повинен був бачити, але не бачив як (ОСОБА №1) підходив до іншої особи в період їх сумісного руху від дому Олени (ОСОБА №3) до Відрадненського парку, де вони були затримані), та показів особи яка була допитана 05.04.2012 р. як Вакулюк І.І., можна стверджувати, що особа, яка була допитана 05.04.2012 р. в якості свідка як Вакулюк І.І. взагалі не знає (ОСОБА №1) , понятого Міненкова, з чого виходить, що ця особа і не була присутня при проведені оперативної закупівлі як 06.07.2011 р., так і 26.06.2011 р.
- Нема також відповіді і на питання, а де ж поділись гроші, які начебто передавались «Вакулюком» – (ОСОБА №1), у сумі 200 грн., чому знайшли тільки 10 грн. ?, а також куди поділись гроші які начебто передала (ОСОБА №3) – (ОСОБА №1) у сумі 100 грн. ? А тому відсутність відповіді на вказані питання, прямо доказують правдивість усіх показів (ОСОБА №1), с того моменту коли він почав давати покази по суті, так як вони послідовні, зрозумілі і підтверджуються всіма іншими доказами які є в матеріалах кримінальної справи.
- Тепер що стосується вилучення у (ОСОБА №1) 22 грн. і шприцу з наркотичною рідиною. Допитані оперуповноважені не змогли пояснити, чому вони робили вказане вилучення не на місті затримання, а в райвідділу міліції. Крім того вказане вилучення у вигляді протоколу огляду місця події (хоча до чого тут райвідділ до міста події – затримання), було проведено особою яка не мала на це ні якого процесуального права (про що згадувалось вище). Вказаний оперуповноважений не входив до складу слідчої групи (а.с.8) тому і шприц з рідиною і мічені 10 грн. не можуть розглядатись як доказ.
- Стосовно фактів фізичного і психологічного насилля з боку працівників міліції, також не встановлено де був (ОСОБА №1) в період з дати його фактичного затримання 06.07.2011 р., до дати його офіційного затримання 09.07.2011 р. хоча захист неодноразово про це наголошував, але реакції щодо встановлення цих фактів не було ні в кого.
Я як адвокат і як бувший слідчий, дуже добре розумію, що ця кримінальна справа не має судової перспективи і у кінцевому судовому рішенні, це обов’язково повинно бути з’ясовано, а рішення суду обов’язково повинно бути законним, справедливим і базуватись на всебічному і повному з’ясуванню усіх обставин справи, засадах змагальності сторін як це передбачено в Конституції України, Міжнародних договорах України, Рішеннях Європейського суду з прав людини, КПК України, коли кожний аргумент захисту буде досліджений судом та йому буде надана відповідна правова оцінка, а саме судове рішення буде повністю відповідати усім вимогам передбачених законодавством України, особливо щодо викладу позиції захисту і обвинувачення, пояснень осіб, які беруть участь у справі, та інших доказів, досліджених судом, мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися обвинувачення, а також чому бере до уваги або відхиляє докази, та з застосуванням зазначених в рішенні нормативно-правових актів.
Вказані тезиси надаю, судді у ході судового засідання і прошу приєднати їх до матеріалів вказаної цивільної справи, та винести виправдувальний вирок (ОСОБА №1) Володимиру Анатольовичу, в скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, у зв’язку з тим що не доведено участі підсудного у вчиненні злочину які йому інкримінуються , на підставі ч. 4,ст. 327 КПК України.
Захисник підсудного
Адвокат
