ПОСТАНОВЛЕНИЕ СУДА ПО ХОЗЯЙСТВЕННОМУ СПОРУ

Державний герб України

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

«16» липня 2013 р.                                                                                             Справа № 2/1104  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий  суддя                                                                               Петухов М.Г.

суддя                                                                                                       Гулова А.Г. ,

суддя                                                                                                       Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд-ЮП»

на  рішення  господарського суду Житомирської області від 07.09.2010 р.

у справі № 2/1104 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»

до відповідачів:

ТОВ «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс»;

ТОВ «Новобуд-ЮП»

про повернення майна та стягнення в сумі 238 389 грн. 23 коп.

за участю представників сторін:

позивача: ………………………….

відповідачів:

ТОВ «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» — не з’явився;

ТОВ «Новобуд-ЮП» — представник адвокатського офісу «КієвХелп».

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.09.10 р. у справі № 2/1104  позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» до ТОВ «Торгово-промислового підприємства «Укруніверсалсервіс», ТОВ «Новобуд-ЮП» про повернення майна та стягнення в сумі 238 389 грн. 23 коп. задоволено. Зобов’язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуд — ЮП» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» майно, яке було предметом договору фінансового лізингу №223/0706 від 05.07.06 та договору фінансового сублізингу №223/0706с від 05.07.06. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія»Лізинговий дім» 213293,56 грн. боргу, 17 220,68 грн. пені, 5570,41 грн. інфляційних, 2304,58 грн. 3% річних, 2383,89 грн. витрат на оплату державного мита, 51,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд — ЮП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія»Лізинговий дім» 12 218,04 грн. витрат по оплаті державного мита, 263,57 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 5 липня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №223/0706. Крім того, 5 липня 2006 року між «Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуд ЮП»(сублізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового сублізингу №223/0706с.

Судом першої інстанції було встановлено, що на виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав 1-му відповідачу майно за актами прийому-передачі обладнання, які містяться в матеріалах справи. При цьому, за відповідними актами приймання-передачі 1-ий відповідач передав у присутності позивача в сублізинг 2-му відповідачу майно, яке він отримав в лізинг за договором лізингу.

З матеріалів справи судом першої інстанції також було встановлено факт неналежного виконання умов договору по сплаті лізингових платежів, у зв’язку з чим у 1-го відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача за період з січня по червень 2009 р. становить 213293,56 грн.

При вирішенні спірних правовідносин, місцевим господарським судом було враховано відповідні положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про відповідальність за невиконання грошового зобов’язання», а також окремі положення договорів фінансового лізингу та фінансового сублізингу.

З урахуванням п. 9.2 договору лізингу, приписів Закону України «Про відповідальність за невиконання грошового зобов’язання», суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з 1-ого відповідача пені в розмірі 17220,68 грн.

Приймаючи до уваги приписи ч. 2 ст. ст. 625 ЦК України, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних і 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний розрахунок складений правильно, а тому позов у цій частині щодо стягнення 5570,41 грн. інфляційних та 2304,58 грн. 3% річних підлягає до задоволення.

Крім того, керуючись положеннями п. п. 5.1, 10.1 договору лізингу та п. 6.2 договору сублізингу, п. 7 ч. 1 ст.10 Закону України «Про фінансовий лізинг», суд першої інстанції зазначив, що вимога про повернення майна, переданого в лізинг та сублізинг, є цілком правомірною, а тому підлягає до задоволення.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуд-ЮП» звернулось з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 07.09.2010 р. у справі № 2/1104 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, вказує наступне.

Суд першої інстанції в порушення норм процесуального закону розглянув справу без представника відповідача ТОВ «Новобуд-ЮП», який був відсутній на судовому засіданні 07.09.2010 р. з поважних причин.

Крім того, у судовому рішенні не було враховано у повному обсязі всі ті обставини, які були  викладені відповідачем, де наводилися аргументи щодо виконання умов Договору фінансового сублізингу № 223/0706с від 05 липня 2006 року у частині оплати ТОВ «Новобуд-ЮП» у повному обсязі.

Висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідачі доказів сплати боргу не надали, як стверджує відповідач, також не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Іншим відповідачем у справі — ТОВ «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» також було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду Житомирської області від 07.09.2010 р. у справі № 2/1104, відповідно до якої стверджує, що вказане рішення є незаконним та таким, що суперечить нормам матеріального права, у зв’язку з чим просить останнє скасувати, а справу направити на новий розгляд.

В обгрунтування своєї правової позиції, скаржник посилається на те, що справу судом першої інстанції було розглянуто за відсутності уповноваженого на те його представника. Крім того, судом було безпідставно відхилено клопотання відповідача, у якому зазначалося про наявність підстав для відмови у прийнятті позовної заяви на підставах, визначених п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПК України. При цьому, відповідач вказує на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення існувало діюче рішення господарського суду м. Києва у справі № 12/36 з такого ж спору, між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позицї, скаржник вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв’язку з чим оскаржуване рішення слід скасувати.

Від позивача — Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» надійшов відзив на апеляційні скарги відповідачів, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційних скарг відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційних скаргах, позивач вказує наступне.

Судом першої інстанції було вжито всіх можливих заходів із метою розгляду справи протягом строку встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу Україні.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу передбачена можливість відкладення розгляду справи за наявності обставин, які перешкоджають можливості розгляду справи. Проте, таке відкладення є можливим лише за умови дотримання строку, встановленогостаттею 69 ГПК України.

Проаналізувавши обставини справи, враховуючи попередні неодноразові неявки в судове засідання представника співідповідача-1 та невиконання ним вимог ухвал господарського суду в цій справі, господарський суд Житомирської області дійшов ґрунтовного висновку про недобросовісне користування співвідповідачем-1 своїми процесуальними правами, відтак підставно відхилив його клопотання про відкладення розгляду справи, про що зазначив в оскаржуваному рішенні.

Також позивач звертає увагу на те, що Договором фінансового лізингу (оренди) №223/0706 від 5 липня 2006           року та Договором фінансового сублізингу (оренди) №223/0706 с від 05 липня 2006 року сторонами визначено та погоджено графік здійснення лізингових та сублізингових платежів. Права на дострокову сплату таких платежів жодний зі згаданих договорів не передбачає.

Окрім того, укладаючи Договір фінансового сублізингу (оренди) № 223/0706с від 05 липня 2006 року, співвідповідач-2 за умовчанням погодився з усіма його умовами, зокрема, й з таким, що передбачені підпунктом 7.1. зазначеного Договору, який надає позивачеві (як лізингодавцю) право вимагати повернення предмету сублізингу у разі настання певних умов, а саме: несплати повністю або частково сублізингових платежів на його (Лізингодавця) користь протягом одного або більше періодів.

Також, позивач стверджує, що у лізингодавця виникло право на витребування у співвідповідачів належного йому майна ще й тому, що його вимоги відносно сплати безпосередньо йому сублізингових платежів було проігноровано. При цьому, проведення співвідповідачем-2 не передбачених Договором фінансового сублізингу (оренди) №223/0706 с від 05 липня 2006 року розрахунків зі співвідповідачем-1 жодним чином не обмежує права позивача, а відтак не можуть вважатися обгрунтованим запереченням проти позову.

В обгрунтування своєї правової позиції, позивач посилається й на те, що співвідповідач-1 отримав у позивача предмет лізингу, про що підписав відповідні акти, а отже визнав, що предмет лізингу задовольняє його за кількісним та якісним складом. Співвідповідачем-1 предмет лізингу в повному комплектному об’ємі було передано у сублізинг Співвідповідачеві-2, при цьому сторонами складено та підписано акти прийому — передачі, згідно з якими всі учасники справи знову визнали, що майно задовольняє їх за кількісним та якісним показниками.

Поряд з тим, позивач зазначає, що співвідповідач-1 вже під час розгляду цієї справи господарським судом Житомирської області (тобто через чотири роки з моменту отримання предмету лізингу) звернувся до господарського суду Львівської області з позовом про зобов’язання ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» виконати умови Договору фінансового лізингу (оренди) №223/0706 від 05 липня 2006 року, визнання незаконною вимоги позивача про повернення предмету лізингу тощо. Рішенням господарського суду Львівської області від 26 січня 2010 року в задоволенні позову було відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Крім того, процесуальний опонент скаржників зауважує, що Договір фінансового лізингу (оренди) №223/0706 від 05 липня 2006 року був предметом дослідження господарського суду міста Києва в справі №12/36. У зазначеній справі розглядалися вимоги позивача до співвідповідача-1 про стягнення лізингових платежів. За результатами розгляду позовні вимоги було задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» на користь ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» по 110 268, 44 грн. Рішення господарського суду міста Києва від 17 лютого 2009 року набрало законної сили, на його виконання видано наказ №12/36 від 19 березня 2009 року, який було пред’явлено до примусового виконання 16 квітня 2009 року, виконавче провадження за ним відкрито 25 травня 2009 року. Проте рішення суду не виконано навіть частково.

З урахуванням вищевказаного, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є цілком законним та таким, що відповідає встановленим обставинам справи, на підставі чого останнє слід залишити без змін, а в задоволенні апеляційних скарг відмовити.

Ухвалами Житомирського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 р. та            14.10.2010 р. у справі № 2/1104 було прийнято вказані вище апеляційні скарги до свого провадження.

Ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 20.12.2010 р. у справі № 2/1104 у зв’язку з тим, що Указом Президента України «Питання мережі господарських судів України» № 811/2010 від 12.08.2010 р. було ліквідовано Житомирський апеляційний господарський суд та утворено Рівненський апеляційний господарський суд, справу № 2/1104 було передано до Рівненського апеляційного господарського суду для подальшого здійснення апеляційного провадження.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.01.2011 р. справу № 2/1104 було прийнято до свого провадження.

Під час розгляду справи Рівненським апеляційним господарським судом, до суду надійшли звернення Управління державної служби боротьби з економічною злочинністю ГУ МВС України в м. Києві №7/4-756 від 11.03.2011 р. та Андрушівського районного відділу УМВС України в Житомирській області № 1130 від 28.03.2011 р. про проведення дослідчих перевірок за заявами відповідачів щодо використання різних документів, а саме специфікацій Додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 223/0706 від 05.07.2006р. та щодо того, що в додатках до договору фінансового лізингу № 223/0706 від 05.07.2006 р.  навпроти прізвища генерального директора Ситюка О.І. стоять різні підписи.

          При дослідженні наявних в матеріалах справи копій договорів фінансового лізингу та сублізингу № 223/0706 та № 223/0706с від 05.07.2006 р. та додатків до даних договорів, апеляційним господарським судом було встановлено, що підписи навпроти прізвища генерального директора ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» Ситюка О.І. договору фінансового лізингу № 223/0706 та договору фінансового сублізингу № 223/0706с візуально відрізняються. Аналогічно відрізняються такі підписи і в окремих додатках до вказаних договорів.

За наведених обставини, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі та надсилання матеріалів, а саме копій договорів фінансового лізингу та сублізингу № 223/0706 та № 223/0706с від 05.07.2006 р. та додатків до даних договорів,  до слідчих органів.

Так, відповідно, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.03.2011 р. у справі № 2/1104 провадження у даній справі було зупинено.

Представником позивача було долучено до матеріалів справи № 2/1104 лист № 91с-12 від  04.01.2013 р., з якого вбачається, що 03.06.2011 р. начальником СВ Андрушівського РВ УМВС України в Житомирській області Пасічником Т.В. порушено кримінальну справу № 010050/11 за ч. 1 ст. 358 КК України по факту підробки додатків № 1 до договору фінансового лізингу № 223/0706 та сублізингу № 223/0706 с. Постановою начальника СВ Андрушівського РВ УМВС України в Житомирській області Пасічника Т.В. від 14.11.2012 р. кримінальну справу № 010050/11 закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. Законність вказаної постанови перевірялася на час дії Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року. Прокуратура Андрушівського району погодилася із прийнятим рішенням.

Таким чином, обставини, які б вказували на підроблення підписів генерального директора ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» Ситюка О.І. у договорах фінансового лізингу № 223/0706 та  фінансового сублізингу № 223/0706с і в окремих додатках до вказаних договорів не встановлені у визначеному законом порядку.

З урахуванням вказаного вище було встановлено, що підстави, які зумовили зупинення провадження у даній справі, відсутні.

У зв’язку з цим, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 р. у справі № 2/1104 апеляційне провадження поновлено, розгляд апеляційної скарги призначено на 17 червня 2013 року.

16.07.2013 р. від ТОВ «Новобуд-ЮП» до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення по справі № 2/1104. В наданих поясненнях відповідач зазначив, що за умовами п. 12.1 Договору сублізингу з питань неврегульованих даним Договром сторони керуються нормами чинного законодавства України. Також вказав на положення ст. 531 ЦК України, відповідно до якої боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Крім того, з урахуванням приписів ст. 614 ЦК України, відповідач зауважив, що в діях ТОВ «Новобуд-ЮП» відсутня вина в тому, що лізингоодержувач ТОВ «Торгове-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» затримував сплату лізингових платежів лізингодавцю.

Також відповідач вказав на те, що пункт 7.1. Договору фінансового сублізингу може бути застосований тільки з урахуванням п. 4.9. цього Договору, тобто тільки у тому випадку, коли є так звана безспірність щодо фактів несплати повністю або частково сублізингових платежів по договору, а у даному випадку є cпір щодо розмірів, порядку i форми сплати сублізингових платежів. Таким чином, з урахуванням положень п. 4.9. Договору правових підстав для припинення Договору в односторонньому порядку у лізингодавця не має.

Поряд з тим, відповідач наголосив на тому, що всупереч положенням ст. 188 ГК України, лізингодавець безпосередньо ТОВ «Новобуд-ЮП» не направляв письмового повідомлення про припинення в односторонньому порядку договору, вказане повідомлення ТОВ «Новобуд-ЮП» отримало не від лізингодавця, а від ТОВ «Торгове-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс».

На підставі вищевказаного, відповідач вказав на те, що підстави для витребування предмету лізингу з користування сублізингоодержувача, які визначені умовами договору та положеннями чинного законодавства, у лізингодавця відсутні, у зв’язку з чим підстави для задоволення позову  в цій частині теж відсутні.

16 липня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника ТОВ «Новобуд-ЮП»  підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, у повному обсязі та надав пояснення в обгрунтування своєї правової позиції. Стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 07.09.10 р. у справі № 2/1104 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначає, що кошти, які були сплачені їхнім підприємством лізингодавцю, їм не повернуто. Наголошує, що ТОВ «Новобуд-ЮП» з 2006 р. по 2010 р. перераховувало кошти ТОВ «Торгово-промисловому підприємству «Укруніверсалсервіс», а після надходження на їхню адресу запиту з 2010р. почали перераховувати кошти ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім». При цьому, зауважив, що повідомлень від позивача про розірвання договору ТОВ «Новобуд-ЮП» не отримувало. Наголошує на тому, що правових підстав для розірвання договору в односторонньому порядку не існує, а відповідно і вимога про повернення майна майна за яке в повному розмірі сплачено лізингові платежі є безпідставною.

Представник ТОВ «Новобуд-ЮП» Козянчук М.А. надала колегії суддів для огляду оригінали платіжних доручень за 2006 р. №4, 7, 33, 59, 72 за 2007р. №11, 12, 14, 16, 18, 36, 55, 62, 67, 70, 226, 250, за 2008 р. №79, 84, 88, 90, 526, 600, 607, 615, 616, 617, 618, 620, 625, за 2009 р. №1, за 2010р. №802, 792, 785, 784, 783, 765, 747, 746, 737, 725 за 2011р. № 39.

Вказані вище платіжні доручення було оглянуто в судовому засіданні колегією суддів.

Представник позивача — Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянтів не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційних скарг.

Представник одного із відповідачів — ТОВ «Торгово-промислового підприємства «Укруніверсалсервіс» в судове засідання не з’явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі та реєстр Рівненського апеляційного господарського суду на відправку рекомендованої кореспонденції від 18.06.2013 р. (Т.3, а.с. 105-107), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов’язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника одного із відповідачів — ТОВ «Торгово-промислового підприємства «Укруніверсалсервіс».

Вивчивши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» слід відмовити, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд-ЮП» задоволити. Оскаржуване рішення скасувати в частині зобов’язання ТОВ «Новобуд — ЮП» повернути ТОВ «Компанії «Лізинговий дім» майно, яке було предметом лізингу. В решті рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, 5 липня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 223/0706 (Т.1 а.с. 11-13).

За умовами п. 1.1. вказаного договору лізингодавець (позивач) передає, а лізингоодержувач (1-ий відповідач) отримує в платне користування на умовах фінансового лізигну комплект обладнання.

Згідно з п. 2.6. лізингу передача здійснюється за актом прийому — передачі, який підписують уповноважені представники сторін. Лізингоодержувач повинен підписати акт прийому — передачі в місці передачі та передати один його примірник лізингодавцю. Зазначений акт з моменту підписання обома сторонами стає невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.3 договору лізингу лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Розмір, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів визначаються у Графіку платежів, викладеному у Додатку № 3 до цього договору, який з моменту підписання обома сторонами стає його невід’ємною частиною.

Згідно з додатком № 3-3/1 до договору лізингоодержувач повинен сплачувати до 20 числа поточного місяця лізингові платежі відповідно до графіку лізингових платежів.

Пунктом 5. 1 договору лізингу визначено, що лізингодавець має право вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом одного чергового строку.

При цьому, відповідно до п. 6.2. договору лізингу лізингоодержувач зобов’язаний у разі несплати лізингових платежів протягом одного чергового строку на вимогу лізингодавця повернути йому об’єкт лізингу.

Пунктом 9.1 договору лізингу лізингодавцю надано право в односторонньому порядку припинити дію даного договору письмовим повідомленням, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом одного чергового строку.

За п. 9.2 договору лізингу лізингоодержувач (1-ий відповідач) несе відповідальність за порушення своїх зобов’язань, а саме за порушення термінів сплати лізингових платежів — пеня в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за кожен день протермінування, незалежно від терміну тривання порушення.

У п. 10.1 договору лізингу сторони погодили, що об’єкт лізингу (майно) вилучається з користування лізингоодержувача у випадку одностороннього дострокового припинення дії договору згідно з п. 9.1 даного Договору.

Відповідно до п. 10.2 вказаного договору у випадку виникнення підстав вилучення майна  згідно з п. 9.1 даного Договору лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про вилучення  майна із зазначенням терміну і місця передачі. Після отримання такого повідомлення лізингоодержувач зобов’язаний за свій кошт здійснити повернення майна, про що складається акт прийому-передачі.

Наявними в матеріалах справи доказами, а саме актами прийому-передачі обладнання від 05.08.2006 р., 18.10.2006 р., 25.10.2006 р., 28.10.2006 р., які підписані сторонами та скріплені печатками останніх, підтверджується факт виконання умов договору позивачем шляхом передачі майна 1-му відповідачу. Крім того, у п. 2 зазначених актів вказано, що сторони підтверджують той факт, що майно знаходиться у справному стані та задовольняє вимоги лізингоодержувача. (Т.1 а.с.15-19).

Поряд з тим, з матеріалів справи вбачається, що 05 липня 2006 року між «Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуд ЮП» (сублізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового сублізингу №223/0706 с, за умовами якого лізингоодержувач (1-ий відповідач) передає, а сублізингоодержувач (2-ий відповідач) отримує в платне користування на умовах фінансового сублізингу майно, а саме комплект обладнання, яке було придбане 1-им відповідачем на підставі договору фінансового лізингу №223/0706 від 05.07.2006 р.

Згідно з п. 2 договору сублізингу передача здійснюється за актом прийому — передачі, який підписують уповноважені представники лізингоодержувача та сублізингоодержувача. Сублізингоодержувач повинен підписати акт прийому — передачі в місці передачі та передати один його примірник лізингоодержувачу.

У відповідності до п.4.4 договору сублізингу, сплата сублізингових платежів здійснюється сублізингоодержувачем (2-им відповідачем) шляхом перерахування належних до сплати сум на розрахунковий рахунок лізингоодержувача (1-ого відповідача).

Згідно з актами приймання-передачі від 05.08.2006 р., 18.10.2006 р., 25.10.2006 р.,   28.10.2006 р. (Т.1 а.с. 33-37) 1-ий відповідач передав у присутності позивача та за його погодженням в сублізинг 2-му відповідачу майно, яке він отримав в лізинг за договором лізингу. У п. 2 зазначених актів сторони підтвердили, що майно знаходиться у справному стані та задовольняє вимоги сублізингоодержувача.

Крім того, факт прийняття до виконання договорів лізингу та сублізингу позивачем підтверджується засвідченням вказаних договорів підписами лізингодавця. При цьому, належність вказаних підписів директору ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» не спростовано у встановленому законом порядку. Обставини, які б свідчили про підроблення підписів генерального директора ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім» Ситюка О.І. у договорах фінансового лізингу № 223/0706 та фінансового сублізингу № 223/0706с і в окремих додатках до вказаних договорів є недоведеними.

Водночас, як свідчать матеріали справи, в останніх відсутні докази на підтвердження факту належного виконання лізингоодержувачем своїх договірних зобов’язань по оплаті лізигових платежів.

Відповідно до проведного позивачем розрахунку за період з січня по червень 2009 р. заборгованість 1 — го відповідача перед позивачем становить 213293,56 грн.. Доказів погошення боргу  ТОВ «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» судам першої та апеляційної інстанції не надало.  Крім того, позивачем було нараховано пеню в розмірі 17 220, 68 грн., інфляційні на суму 5 570, 41 грн. та 3 % річних в розмірі 2 304, 58 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислового підприємства «Укруніверсалсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія»Лізинговий дім» 213293,56 грн. боргу, 17 220,68 грн. пені, 5570,41 грн. інфляційних, 2304,58 грн. 3% річних,  суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

В силу приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між сторонами склалися договірні правовідносини на підставі укладення договорів фінансового лізингу № 223/0706 від 05.07.2006 р.  та сублізингу № 223/0706 с від 05.07.2006 р.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України).

Згідно зі ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України — зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який зумовлює те, що більшість договорів, які укладаються в умовах ринкової економіки, є вільними, тобто такими, укладення котрих залежить виключно від розсуду сторін.

Нормами ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів зауважує, що Законом України «Про фінансовий лізинг», який є спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні, встановлено, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, а лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість, в тому числі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 5 ст. 10, п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону).

Ураховуючи той факт, що договірні зобов’язання відповідачем 1 не виконувалися належним чином, на підставі чого перед позивачем утворилася заборгованість в розмірі 213 293, 56 грн. згідно з розрахунком позивача за період з січня по червень 2009 року, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу є обгрунтованими, а тому підлягають до задоволення.

З приводу позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 17 220, 68 грн., суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за невиконання грошового зобов’язання» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 9.2 договору лізингу, лізингоодержувач (1-ий відповідач) несе відповідальність за порушення своїх зобов’язань, а саме за порушення термінів сплати лізингових платежів — пеня в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за кожен день протермінування, незалежно від терміну тривання порушення.

Таким чином, враховуючи факт невиконання відповідачем — 1 договірних зобов’язань щодо вчасної оплати лізингових платежів та приймаючи до уваги положення закону й умови договору лізингу, цілком обгрунтованими та законним є вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 17 220, 68 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

З огляду на наведені вище приписи закону та встановлений факт неналежного виконання відповідачем 1 договірних зобов’язань, цілком законними та такими, що відповідають вимогам закону є позовні вимоги в частині стягнення 5570,41 грн. інфляційних та 2304,58 грн. 3% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Натомість, скаржником 1 не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи ТОВ «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс», викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислового підприємства «Укруніверсалсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія» Лізинговий дім» 213293,56 грн. боргу, 17 220,68 грн. пені, 5570,41 грн. інфляційних та 2304,58 грн. 3% річних.

Тому, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення в цій частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислового підприємства «Укруніверсалсервіс»- без задоволення.

Стосовно доводів, наведених в апеляційній скарзі ТОВ «Новобуд-ЮП, щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд — ЮП» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» майно, яке було предметом договору фінансового лізингу №223/0706 від 05.07.06 та договору фінансового сублізингу №223/0706с від 05.07.06 р., то судова колегія вважає, що апеляційну скаргу 2 — го скаржника слід задоволити та скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині, з огляду на наступне.

Як було встановлено вище, 05 липня 2006 року між «Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» (лізингодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуд ЮП» (сублізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового сублізингу №223/0706 с, за умовами якого лізингоодержувач (1-ий відповідач) передає, а сублізингоодержувач (2-ий відповідач) отримує в платне користування на умовах фінансового сублізингу майно, а саме комплект обладнання, яке було придбане 1-им відповідачем на підставі договору фінансового лізингу №223/0706 від 05.07.2006 р. (Т.1 а.с. 27-29).

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансовий лізинг» сублізинг — це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. У разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу.

За умовами п. 4.3 договору сублізингу розміри і строки внесення сублізингових платежів зазначаються у графіку платежів, викладеному у Додатку № 3 до цього договору, який з моменту підписання лізингоодержувачем та сублізингоодержувачем стає його невід’ємною частиною.

У відповідності до п.4.4 договору сублізингу, сплата сублізингових платежів здійснюється сублізингоодержувачем (2-им відповідачем) шляхом перерахування належних до сплати сум на розрахунковий рахунок лізингоодержувача (1-ого відповідача).

Доводи позивача з приводу того, що договорами фінансового лізингу №223/0706 від 05 липня 2006 року та фінансового сублізингу  № 223/0706с від 05 липня 2006 року не передбачено, а сторонами не погоджено права на дострокову сплату лізингових платежів є безпідставними, а тому не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

Відповідно до п. 12.1 договору сублізингу з питань сублізингу, не врегульованих даним договором, сторони керуються нормами чинного законодавства України.

За приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов’язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливае iз суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Слід зазначити, що вказана норма права не встановлює, що заборона дострокового виконання може бути передбачена в договорі (випливати із змісту зобов’язання). Разом з тим, можна припустити, що на підставі принципу свободи договору така договірна умова може бути узгоджена сторонами та буде підставою для неможливості дострокового виконання боржником зобов’язання.

В той же час, умовами договору сублізингу не передбачено такої заборони.

За загальним правилом наведеної статті дострокове виконання допускається без згоди кредитора.

Таким чином, якщо у договорі немає прямої заборони дострокового виконання зобов’язання, таке зобов’язання за правилами ст. 531 ЦК України може бути виконане достроково.

З оглянутих в судовому засіданні платіжних доручень за 2006 р. №4, 7, 33, 59, 72 за 2007р. №11, 12, 14, 16, 18, 36, 55, 62, 67, 70, 226, 250, за 2008 р. №79, 84, 88, 90, 526, 600, 607, 615, 616, 617, 618, 620, 625, за 2009 р. №1, за 2010р. №802, 792, 785, 784, 783, 765, 747, 746, 737, 725 за 2011р. № 39, судовою колегією констатовано факт сплати лізингових платежів сублізингоодержувачем за період з 2006 року по 2011 рік.

Згідно з реєстром платіжних доручень розрахунків по Договору сублізингу № 223/0706 с від 15.07.2006 року між ТОВ «Новобуд — ЮП» та ТОВ «ТПП»Укруніверсалсервіс» та актом звіряння розрахнків по вказаному договору між ТОВ «Новобуд — ЮП» та ТОВ «ТПП»Укруніверсалсервіс»  (Т. 3 а.с. 58, 85-86) всього за період з 2006 — 2009 рр. сплачено: 2 946 023, 91 грн. Переплата становить 14 567, 38 грн.

Наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (Т. 3 а.с. 54-84) підтверджується факт проведення платежів ТОВ «Новобуд — ЮП» за договором сублізингу № 223/0706 с від 15.07.2006 року на рахунок ТОВ «ТПП»Укруніверсалсервіс».

Згідно з реєстром платіжних доручень розрахунків по Договору сублізингу № 223/0706 с від 15.07.2006 року між ТОВ «Новобуд — ЮП» та ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» (а.с. 87) всього за період з 2010 р. по 2011 р. сплачено 294 936, 44 грн.

В сумі розрахунки ТОВ «Новобуд — ЮП» з ТОВ «ТПП»Укруніверсалсервіс» та з ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» становлять 3 240 960, 35 грн., що відповідає додатку № 3/1 від 18.03.2006 р. до Договору фінансового сублізингу № 223/0706 с від 15.07.2006 року (Т. 3 а.с. 88).

Наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (Т. 3 а.с. 89-99) підтверджується факт проведення платежів ТОВ «Новобуд — ЮП» за договором сублізингу № 223/0706 с від 15.07.2006 року на рахунок ТОВ «Компанія «Лізинговий дім».

Отже, з врахуванням наявних в матеріалах справи доказів очевидним є те, що сублізингоодержувач виконував договірні зобов’язання належним чином та у встановлені строки.

З наявних в матеріалах справи листів позивача № 475 від 07.05.2009 р. та № 616 від 15.06.2009 р. (Т. 1, а.с. 39, 42) вбачається, що позивач нагадував лізингоодержувачу про невиконання останнім своїх зобов’язань в частині сплати лізингових платежів, у зв’язку з чим вимагає погашення утвореної суми заборгованості.

Тоді як судом апеляційної інстанції було встановлено, що сублізингоодержувач виконував свої зобов’язання по сплаті лізингових платежів належним чином, а невиконання лізингоодержувачем своїх зобов’язань не є підставою для відповідальності сублізингоодержувача. Адже, за умовами п. 10.2 договору сублізингу, сублізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх зобов’язань згідно даного договору.

За приписами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Об’єктивною стороною  правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов’язання, причинний зв’язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов’язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

За таких обставин, з урахуванням того факту, що відповідачем 2 виконувалися договірні зобов’язання, в той час, коли відповідачем 1 затримувалася сплата лізингових платежів, то слід зазначити, що передумовою неналежного виконання зобов’язань лізингоодержувачем є не вина сублізингоодержувача, а недобросовісне ставлення лізингоодержувача до своїх договірних обов’язків, що виключає відповідальність скаржника 2.

Пунктом 4.9 договору сублізингу сторони обумовили, що при виникненні спору щодо розмірів, порядку і форми сплати сублізингових платежів, сублізингоодержувач зобов’язаний не припиняти здійснювати сплату таких з них, що ним не оспорюються.

Таким чином, у разі наявності між сторонами розбіжностей щодо визначення розмірів, порядку і форми сплати лізингових платежів, то вказане не позбавляє сублізингоодержувача можливості здійснювати платежі у порядку, який ним не оспоррюється.

Згідно з п. 6.2 договору сублізингу, сублізингоодержувач зобов’язаний, у разі несплати сублізингових платежів повністю або частково протягом одного чергового строку на вимогу лізингоодержувача або лізингодавця повернути йому об’єкт лізингу в строк до 5 днів з моменту одержання вимоги.

Пунктом 7. 1 договору сублізингу лізингодавцю надано право: 1) вимагати сплати лізингових платежів сублізингоодержувачем на свою користь, якщо лізингоодержувач не сплачує повністю або частково лізингові платежі за договором лізингу № 223/0706 від 05.07.2006 р. протягом одного періоду або більше; 2) на припинення в односторонньому порядку цього договору та вилучення і повернення об’єкту лізингу, якщо сублізингоодержувач на вимогу лізингодавця (п. 5.1. цього договору) не сплатить повністю або частково сублізингові платежі за цим договором на його користь протягом одного періоду або більше. В цьому випадку договір вважається припиненим на 8-ий день після надсилання повідомлення про його припинення.

Отже, п. 7.2 договору врегульовано порядок припинення цього договору в односторонньому порядку за ініціативою лізингодавця за наявності відповідних умов. Зокрема, договір вважається припиненим на 8-ий день після надсилання повідомлення про його припинення.

Крім того, слід зауважити, що п. 7.1 може бути застосований тільки з урахуванням п. 4.9. Договору, тобто у тому випадку, коли існує безспірність щодо фактів несплати повністю або частково сублізингових платежів по договору.

Тоді як в даному випадку є спір щодо розмірів, порядку i форми сплати сублізингових платежів, оскільки лізингові платежі сублізингоодержувачем оплачувалися, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

На підставі вказаного та з урахуванням положень п. 4.9. Договору, правових підстав для припинення Договору сублізингу в односторонньому порядку у лізингодавця не існує.

Згідно з ч. 2 ст. 188 ГК України сторона  договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач листом № 475 від 07.05.2005 р. звернувся до ТОВ «Новобуд ЮП» із вимогою сплатити лізингові платежі за період з грудня 2008 р. по квітень 2009 р. (Т.1 а.с. 39). Відповідач 1 не заперечує, що отримав вказане повідомлення, проте такі вимоги є неправомірними, оскільки сублізингоодержувачем було сплачено лізингові платежі за вказаний період.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист позивача № 616 від 15.06.2009 р., адресований відповідачам у справі (Т. 1, а.с. 42), відповідно до якого позивач повідомив, що ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» в односторонньому порядку відповідно до п. 9.1 договору лізингу та п. 7.1 договору сублізингу розриває договір лізингу та сублізингу, та вимагає повернення майна.

При цьому, з наявної в матеріалах справи копії фіскального чеку № 9928 від 15.06.2009 р. вбачається, що лист № 616 від 15.06.2009 р. направлено «Новобуд» за адресою:12500, Коростишів (Т.1 а.с. 43).

Як зазначає скаржник 2  вказане повідомлення ТОВ «Новобуд-ЮП» отримало не від лізингодавця, а від ТОВ «Торгово-промислового підприємства  «Укруніверсалсервіс» факсом під час розгляду справи судом.

Судова колегія звертає увагу на те, що назвою 2 -го відповідача є ТОВ «Новобуд ЮП» (адреса: вул. Енгельса, 1 а, м. Коростишів, Житомирська область, 12500), тоді як лист направлено «Новобуд», тобто із неправильним зазначенням назви юридичної особи та неповним зазначенням її адреси. Отже, фіскальний чек № 9928 від 15.06.2009 р. не може прийматися судом до уваги в якості належного доказу на підтвердження факту направлення копії листа позивача на адресу ТОВ «Новобуд ЮП» та ніяким чином не підтверджує факт отримання будь-якого листа ТОВ «Новобуд ЮП»  .

Таким чином, лізингодавець не надав належних доказів направлення та отримання  безпосередньо ТОВ «Новобуд ЮП» письмового повідомлення про припинення в односторонньому порядку договору.

Отже, очевидним є те, що позивачем не було дотримано визначеної п.п. 2. п. 7.1 договору сублізингу процедури щодо припинення договору в односторонньому порядку, оскільки повідомлення відповідачем 2 не було одержано. Відповідно підстави для припинення договору на 8 — ий день після надсилання повідомлення про його припиненння відсутні.

На підтвердження відсутності факту припинення договору в односторонньому порядку слід звернути увагу i на ту обставину, що сублізингові платежі які перераховувались ТОВ «Новобуд ЮП» безпосередньо лізингодавцю (позивачу) , починаючи з січня 2010 року приймались лізингодавцем саме як сублізингові платежі по Договору фінансового сублізингу (оренди) № 223/0706 с від 05 липня 2006 року.

Фактів повернення таких сублізингових платежів з боку лізингодавця не було встановлено, що також додатково вказує на прийняття лізингодавцем виконання зобов’язання сублізингоодержувачем відповідно умов діючого Договору фінансового сублізингу (оренди) № 223/0706 с від 05 липня 2006 року. Вказане відповідає вимогам ст. 527 ЦК України, згідно з якою боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених вище приписів закону та умов договору сублізингу, судова колегія дійшла висновку, що підстави, визначені п.п. 11.1, 11.2 договору сублізингу, для вилучення об’єкту лізингу відсутні. Отже, позовні вимоги щодо повернення майна, яке є предметом лізингу, є неправомірними, у зв’язку з чим задоволенню не підлягають.

Крім того, судова колегія зважає на те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, який полягає у витребуванні з користування сублізингоодержувача майна, яке є предметом лізингу, не є адекватним заходом для забезпечення захисту своїх прав з огляду на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначений перелік способів захисту прав та інтересів.

Згідно з Додатком № 3/1 від 18.09.2006 року до Договору фінансового сублізингу                       № 223/0706 с від 05.07.2006 р., який скріплений підписами та печатками  ТОВ «Новобуд- ЮП»  та ТОВ ТТП «Укруніверсалсервіс» (Т. 1, а.с. 38), сума відшкодування вартості об’єкта лізингу становить 2 250 683, 50 грн.; сума відсотка комісійної згоди становить 990 276, 895 грн.; загальний лізинговий платіж складає 3 240 960, 35 грн.

Таким чином, із наведеного вище вбачається, що загальна сума лізингових платежів (3 240 960, 35 грн.), які сплачені ТОВ «Новобуд ЮП» відповідає загальній сумі лізингових платежів визначених додатком №3/1 від 18.09.2006р. до договору фінансового сублізингу  № 223/0706 с від 05.07.2006 р. .

З урахуванням вказаного та суми проведених лізингових платежів, очевидним є те, що заходи, яких просить вжити позивач для захисту свого права не співпадають з мірою порушення прав, якого зазнав позивач.

При цьому, слід враховувати, що у разі повернення сублізингоодержувачем майна лізингодовцю, то вказане призведе до порушення у судовому процесі принципів добросовісності та розумності, без врахування співвідношення інтересів сторін, оскільки порушуватиме права сублізингоодержувача, який належним чином, у встановленому законом та договором порядку здійснював договірні зобов’язання в частині сплати лізингових платежів. Окрім того, як встволено судом та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на даний час сума основного боргу від загальної суми лізингових платежів (3 240 960, 35 грн.) складає лише 213293,56 грн., які стягнуті судом з ТОВ ТТП «Укруніверсалсервіс»  на захист інтересів ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» разом з збитками від інфляції в сумі5570,41 грн., 3 % річних в сумі 2383,89 грн. та пенею в сумі 17220,68 грн..

Згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

З огляду на вказане, вимоги позивача в цій частині заявлені з порушенням визначених законом та умовами договору вимог, а тому не підлягають до задоволення.

Натомість, суд першої інстанції всупереч наведеним вище вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, визнав позовні вимоги в частині повернення майна обгрунтованими та задоволив позов в цій частині.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України, підставами для скасування аба зміни рішення місцевого суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що доводи скаржника ТОВ «Новобуд — ЮП» є цілком обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв’язку з чим рішення господарського суду Житомирської області від 07.09.2010 р. у справі № 2/1104 слід скасувати в частині зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд — ЮП» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» майно, яке було предметом договору фінансового лізингу №223/0706 від 05.07.2006 р. та договору фінансового сублізингу №223/0706с від 05.07.2006 р. та в частині стягнення 12  218 грн. 04 коп. державного мита і 263 грн. 57 коп. витрат на інормаційно — технічне забезпечення судового процесу, та прийняти нове рішення в цій частині про відмову в позові. В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислового підприємства «Укруніверсалсервіс» відмовити, а оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислового підприємства «Укруніверсалсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія» Лізинговий дім» 213293,56 грн. боргу, 17 220,68 грн. пені, 5570,41 грн. інфляційних та 2304,58 грн. 3% річних залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, —

ПОСТАНОВИВ:

           1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислового підприємства «Укруніверсалсервіс» залишити без задоволення.

           2. Апеляцйну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд-ЮП» задоволити.

Рішення господарського суду Житомирської області від 07.09.2010 р. у справі № 2/1104 скасувати в частині зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд — ЮП» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» майно, яке було предметом договору фінансового лізингу №223/0706 від 05.07.2006 р. та договору фінансового сублізингу №223/0706с від 05.07.2006 р. та в частині стягнення 12 218 грн. 04 коп. державного мита і 263 грн. 57 коп. витрат на інормаційно — технічне забезпечення судового процесу.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову про повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуд — ЮП» Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» майна, яке було предметом договору фінансового лізингу №223/0706 від 05.07.2006 р. та договору фінансового сублізингу №223/0706с від 05.07.2006 р.

В решті рішення господарського суду Житомирської області від 07.09.2010 р. у справі № 2/1104 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» (79057, м. Львів, вул.. Коновольця, 103/605; код 31730064) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд — ЮП» (12500, Житомирська область, м. Коростишів, вул.. Енгельса, 1 А; код 33484886) — 6  109 грн. 02 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Житомирської області видати відповідний наказ.

5. Справу  № 2/1104 надіслати  господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                       Петухов М.Г.  

Суддя                                                                                              Гулова А.Г.

Суддя                                                                                              Маціщук А.В.