ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВХСУ ПО ХОЗЯЙСТВЕННОМУ СПОРУ

Державний герб України

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року Справа № 2/1104

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                                         Дунаєвської Н.Г. — головуючого,

                                         Кочерової Н.О.,

                                         Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від  16 липня 2013 року у справі №  2/1104 Господарського суду Житомирської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім», м. Львів, до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс», м. Київ; 2)Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд ЮП», Житомирська область, про повернення майна та стягнення 238 389,23 грн.,

за участю представників:

позивача — ……………….. (дов. від 01.06.13);

відповідача-1 — не з’явився;

відповідача-2 — представник адвокатського офісу «КиївХелп» (дов. № 57Д від 12.06.13),

ВСТАНОВИВ:

У липні 2009 року  позивач ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» пред’явив у господарському суді позов до відповідачів ТОВ «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» та ТОВ «Новобуд ЮП» про повернення майна та стягнення 238 389,23 грн.

Вказував, що 05.07.06 між ним (лізингодавцем) та відповідачем-1 (лізингоодержувачем) був укладений договір фінансового лізингу (оренди)                  № 223/0706, згідно якого він зобов’язався передати лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу комплект обладнання, визначеного додатком № 1 до договору, а лізингоодержувач — вносити лізингові платежі на умовах, визначених договором.

Зазначав, що 05.07.06 між ним (лізингодавцем), відповідачем-1 (лізингоодержувачем) та відповідачем-2 (сублізингоодержувачем) був укладений договір фінансового сублізингу (оренди) № 223/0706с, згідно якого лізингоодержувач зобов’язався передати сублізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу комплект обладнання, придбаного на підставі договору фінансового лізингу (оренди) № 223/0706, а сублізингоодержувач — вносити лізингові платежі на умовах, визначених договором.

Зазначав, що 15.06.09 у зв’язку з несплатою відповідачами лізингових платежів, листом № 616 повідомив останніх про розірвання договору фінансового лізингу (оренди) № 223/0706 та договору фінансового сублізингу № 223/0706с в односторонньому порядку та вимагав від відповідачів повернути передане в лізинг майно.

Посилаючись на порушення відповідачем-1 умов договору фінансового лізингу (оренди) № 223/0706 в частині сплати лізингових платежів та їх несплату відповідачем-2, як це передбачено п.п. 2 п. 6.2 договору фінансового сублізингу № 223/0706с, позивач, згідно заяви про уточнення позовних вимог від 06.09.10, просив зобов’язати відповідача-2 повернути комплект обладнання, переданого на підставі вказаних договорів та стягнути з відповідача-1 213 293,56 грн. боргу, 5 570,41 грн. інфляційних втрат, 2 304,58  грн. 3% річних та 17 220,68 грн. пені, а всього — 238 389,23 грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07 вересня 2010 року (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено.

Постановлено зобов’язати ТОВ «Новобуд ЮП» повернути ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» майно, яке було предметом договору фінансового лізингу     № 223/0706 від 05.07.06 та договору фінансового сублізингу № 223/0706с від 05.07.06, перераховане в резолютивній частині рішення залишковою вартістю 1 221 803,02 грн.

Постановлено стягнути з ТОВ «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» на користь ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» 213 293,56 грн. боргу, 17 220,68 грн. пені, 5 570,41 грн. інфляційних втрат, 2 304,58 грн.             3 % річних, 2 383,89 грн. державного мита та 51,43 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановлено стягнути з ТОВ «Новобуд ЮП» на користь ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» 12 218,04 грн. державного мита та 263,57 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення в частині стягнення з відповідача-1 боргу, 17 220,68 грн. пені,          5 570,41 грн. інфляційних втрат, 2 304,58 грн. 3 % річних мотивоване посиланнями на порушення останнім умов договору фінансового лізингу (оренди) № 223/0706 в частині сплати лізингових платежів, що є підставою для покладення на нього обов’язку по сплаті боргу, штрафних та фінансових санкцій.

Рішення в частині зобов’язання відповідача-2 повернути майно, передане в лізинг, обґрунтоване посиланнями на п. 6.2 договору фінансового сублізингу           № 223/0706с, яким сторони передбачили повернення об’єкта лізингу в разі несплати сублізингових платежів.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від                 16 липня 2013 року (колегія суддів у складі: Петухова М.Г. — головуючого, Гулова А.Г., Маціщука А.В.) рішення частково скасовано, в скасованій частині прийнято нове рішення про відмову в задоволенні вимог про зобов’язання ТОВ «Новобуд ЮП» повернути ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» майно, яке було предметом договору фінансового лізингу № 223/0706 від 05.07.06 та договору фінансового сублізингу № 223/0706с від 05.07.06.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова мотивована посиланнями на належне виконання сублізингоодержувачем своїх зобов’язань по сплаті лізингових платежів, а невиконання лізингоодержувачем своїх зобов’язань перед лізингодавцем не є підставою для відповідальності сублізингоодержувача.

У касаційній скарзі ТОВ «Компанія «Лізинговий дім», посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 7, 10, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст.ст. 43, 82 ГПК України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції та постановлення в скасованій частині нового рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 05.07.06 між ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» (лізингодавцем) та ТОВ «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» (лізингоодержувачем) був укладений договір фінансового лізингу (оренди) № 223/0706, згідно якого лізингодавець зобов’язався передати лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу комплект обладнання, визначеного додатком            № 1 до договору, а лізингоодержувач — вносити лізингові платежі на умовах, визначених договором.

Пунктами 4.1, 4.2, 4.3 договору лізингу сторони погодили, що лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Розмір, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів визначаються у Графіку платежів, викладеному у Додатку № 3 до цього договору, який з моменту підписання обома сторонами стає його невід’ємною частиною.

Згідно з Додатком № 3-3/1 до договору лізингоодержувач повинен сплачувати до 20 числа поточного місяця лізингові платежі відповідно до графіку лізингових платежів.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов’язань та є обов’язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, а лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість, в тому числі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Судами встановлено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем-1 умов договору лізингу в частині сплати лізингових платежів в січні-червні 2009 року, у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 213 293,56 грн.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши порушення відповідачем-1 договірного зобов’язання в частині сплати лізингових платежів у вказаному періоді, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про стягнення з відповідача-1       213 293,56 грн. основного боргу, 5 570, 41 грн. інфляційних втрат та 2 304, 58 грн. —  3 % річних.

Крім того, п. 9.2 договору визначено, що за порушення термінів сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу за кожен день протермінування, незалежно від терміну тривання порушення.

Враховуючи порушення відповідачем-1 встановлених договором лізингу термінів сплати лізингових платежів, суди попередніх правильно задовольнили вимоги позивача про стягнення з останнього 17 220,68 грн. пені.

Водночас судами встановлено, що 05.07.06 між ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» (лізингодавцем), ТОВ «Торгово-промислове підприємство «Укруніверсалсервіс» (лізингоодержувачем) та ТОВ «Новобуд ЮП» (сублізингоодержувачем) був укладений договір фінансового сублізингу (оренди) № 223/0706с, згідно якого лізингоодержувач зобов’язався передати сублізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу комплект обладнання, придбаного на підставі договору фінансового лізингу (оренди) № 223/0706, а сублізингоодержувач — вносити лізингові платежі на умовах, визначених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансовий лізинг» сублізинг — це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. У разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу.

Судами встановлено та наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі від 05.08.06, 18.10.06, 25.10.06, 28.10.06 підтверджується передача відповідачем-1 відповідачу-2 у сублізинг майна, яке відповідач-1 отримав в лізинг від позивача за договором лізингу.

Пунктом 4.4 договору сублізингу сторони погодили, що сплата сублізингових платежів здійснюється сублізингоодержувачем (відповідачем-2) шляхом перерахування належних до сплати сум на розрахунковий рахунок лізингоодержувача (відповідача-1).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем-2 на виконання умов договору сублізингу за період з 2006 року по 2009 рік сплачено відповідачу-1 2 946 023, 91 грн. лізингових платежів, а за період з 2010 року по 2011 рік —  294 936, 44 грн. лізингових платежів.

В сумі розрахунки відповідача-2 з відповідачем-1 та позивачем становлять 3 240 960, 35 грн., що відповідає додатку № 3/1 від 18.03.06 до договору фінансового сублізингу № 223/0706с від 15.07.06 (т. 3, а.с. 88).

Встановивши, що відповідачем-2 належним чином виконані умови договору фінансового сублізингу № 223/0706с від 15.07.06, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов’язання відповідача-2 повернути майно, передане в сублізинг та скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення означених вимог, прийняте судом без встановлення вказаних обставин справи.

Щодо доводів скаржника про розірвання договору фінансового сублізингу № 223/0706с від 15.07.06 в односторонньому порядку, що відповідно до п. 7.1 договору є підставою для повернення об’єктів сублізингу, слід зазначити наступне.

Пунктом 7.1 договору сублізингу лізингодавцю надано право: 1) вимагати сплати лізингових платежів сублізингоодержувачем на свою користь, якщо лізингоодержувач не сплачує повністю або частково лізингові платежі за договором лізингу № 223/0706 від 05.07.06 протягом одного періоду або більше; 2) на припинення в односторонньому порядку цього договору та вилучення і повернення об’єкту лізингу, якщо сублізингоодержувач на вимогу лізингодавця (п. 5.1. цього договору) не сплатить повністю або частково сублізингові платежі за цим договором на його користь протягом одного періоду або більше. В цьому випадку договір вважається припиненим на 8-ий день після надсилання повідомлення про його припинення.

Таким чином, позивач має право на припинення в односторонньому порядку договору сублізингу та на вилучення і повернення об’єкту лізингу, лише в разі несплати відповідачем-2 сублізингових платежів.

Проте, як вже було зазначено вище, судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується належне виконання відповідачем-2 умов договору фінансового сублізингу № 223/0706с від 15.07.06, тому правові підстави для його розірвання в односторонньому порядку у позивача відсутні.

З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, з’ясовано дійсні права і обов’язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до  ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.  1115, 1117, 1119, 1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України —

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від     16 липня 2013 року у справі №  2/1104 залишити без змін.

Головуючий суддя:                                                                     Н.Г. Дунаєвська

Судді:                                                                                           Н.І. Кочерова

                                                                                                     Н.І. Мележик